|
ЖУРНАЛ ПРО СУЧАСНУ МУЗИКУ
Головна Новини Номери №1 Червень 2003 №2 Жовтень 2003 №3 Червень 2004 №4 Грудень 2004 №5 Липень 2005 №6 Лютий 2006 №7 Грудень 2007 №8 Придбати Зв`язок Лінки Гостьова Нове на сайті 24.01.08 ANIMAL COLLECTIVE "Strawberry Jam" 24.01.08 ALEJANDRA AND AERON "Billowy Mass" 20.12.07 Вихід нового 7-го номера журналу 04.12.07 ERIC COPELAND "Hermaphrodite" 04.12.07 RF & LILI DE LA MORA "Eleven Continents" © 20032008 Роман Пiщалов, зміст © 20072008 Марк Вейс, сайт Оновлено 5 місяців 6 днів тому (22/3/2008) |
Інтерв'ю з Дмитром Остроушко 'ЩАСТЯ' Є... ЙЕ, ЙЕ! Аутсайдер: Салют, Дмитре! Як ся маєш? Дмитро Остроушко: Привіт, а як ти думаєш? А: Ха-ха! Думаю, дуже добре. Ти кажеш, що записав новий альбом? Що за альбом? Коли вийде? ДО: Дійсно, записали вже нарешті. Ми дуже довго цього чекали. Пісні були написані вже давно. Все не виходило зібратися з силами, взяти та зробити. Тобто, спроби записати були, але вони розбивалися об відсутність досвіду, нестачу коштів, недостатню віру в себе... Потім з'явився такий собі чувак Діма Сиркін, якому дуже сподобалося те, що ми граємо, і він нас переконав, що треба вже братися до справи серйозно, не відкладаючи на потім. Почалися репетиції у студії, потім вони потроху перепливли у записи сесій. Потім, через брак коштів, була пауза місяців на шість. Потім почався процес зведення... тепер я можу поділитися нашою спільною радістю - альбом як зафіксований музичний матеріал існує. Тим нашим знайомим, які його вже чули, подобається. Нам теж. Там буде 17 треків - 15 пісень, що власне, й утворюють альбом, і 2 бонуси. Щодо дати релізу - поки що нічого конкретного сказати не можу. Триває пошук лейблу, якому це буде цікаво, і який зможе нам запропонувати прийнятні умови. А: А коли ти почав займатися музикою? ДО: Давно, ще в школі. Але більшменш серйозних форм це набрало з моменту утворення "Блябби" - це було у 1993 році. А: Під назвою "Блябба" ви виступали у Франції. Чи відрізняється сприйняття французів від українських слухачів? Перед якою аудиторію ви там виступали? ДО: Вже й важко пригадати. Взагалі, французи нас добре сприймали. Але трохи не вистачало того зриву даху, якого нам вдається добитися на концертах тут. Проте зараз я можу припустити що це було просто пов'язано з недостатнім досвідом з нашого боку. До того ж, зізнаюся чесно, був ще один фактор. Справа у тому, що ми не звикли отримувати за свої виступи гроші.
А: Ось "Щастя" грає гітарну музику. Чи не здається тобі, що гітарний рок переживає кризу: всі ці гітарні гурти останніх років (Black Rebel Motorcycle Club, Strokes, White Stripes та інші) звучать стилізовано - так мали б звучати MC5 або Steppenwolf, як би вони записувалися сьогодні. Відсутній розвиток. ДО: Мене абсолютно не харить відсутність розвитку у гітарній музиці. Я сам своїми вподобаннями живу у шістдесятих-сімдесятих роках. Мене, наприклад, не сильно гріє Strokes, але серед останніх пісень, які я написав, можна виокремити одну-дві, які дуже нагадують Stooges. Просто мені так подобається. Я не бачу розвитку у поєднанні електронної музики з гітарною - це вичерпало себе вже у момент, коли з'явилися Prodigy. Так само мене дратує новітній рок кінця 1990-х - по-чатку 2000-х. Мою позицію можна назвати ретроградством, або, наприклад, сталим смаком (або несмаком - як хто забажає). Мене дратує слово "прогрес". Хоча, якщо пошукати, можна "нарити" багато цікавої і досі нечуваної музики, але її шукати треба не у супермаркетах і не на "розкладках". А: Окей, але після гітарних гуртів кінця 1960-х була ж і нова гітарна музика - панк-рок, Pixies, Jon Spencer Blues Explosion і т. і., а не тільки стилізації. Був новий підхід, нові теми. ДО: Ти зараз говориш про групи-унікуми, які швидше є прикладом для наслідування. Вони з'являються, але не так часто. Мабуть, скоро така нова група буде. А може, вже з'явилася, проте ми про це ще не знаємо. Хоча, можна, наприклад, говорити про пост-рок (Mogwai, Tortoise, Clinic) - чим тобі не новий підхід? А: Українська мова. У мене таке відчуття, що, як тільки хтось починає співати українською, то крім "вишневого садка" та "козаків" нічого з себе видавити не може, хоча, (не)популярна музика, власне, є музикою, народженою у місті.
ДО: Я думаю, що це пов'язано з надто тривалим нав'язуванням нам псевдошевченківських цінностей. Українці живуть стереотипами. Якщо це і є українське - тоді я проти українського, і проти Шевченка. Чесно, твоє питання дуже доречне. Мене дійсно це дратує. Нас це відкидає, принаймні, на сто років назад. Ти ж знаєш, що це все відбивається на підсвідомості і, взагалі, на здатності людини до адекватного сприйняття сучасного світу та реагування на нього. Чому українською мовою у певних ситуаціях важко спілкуватися? Чому мало хороших віршів або, принаймні, текстів українською? Тому що вона кастрована, а радше кастровані наші мозки. На щастя, українська культура знає хороших письменників та поетів. Вони від цього вільні. Проблема полягає у тому, що їх не знає пересічний українець, для якого краса слова неодмінно пов'язана з вишнями у садку. На підтвердження твоїх слів: вчора побачив новий кліп Росави - "Дівчина така я" здається. Потужний комерційний рок, досить пристойно записаний. Імідж - очевидний закос під Авріл Лавінь. Слова - знову про садки, солов'ї, перемішані з ес-ем-есами від мами та вихвалянням себе як супердружини у потенціалі - бо роботяща. До такої халтури треба було ще додуматися. І більше тут я переживаю не за Росаву, а за того, кому це сподобається. Адже є люди, які вважають, що це крутизна. А: Яку музику ти слухаєш зараз? ДО: Дедалі слухаю стару музику. Я весь час для себе щось у ній відкриваю. Та і просто подобається. Трохи слухаю інді дев'яностих-початку двотисячних. Серед улюблених груп залишаються Pixies та Sonic Youth - це, швидше, кінець вісімдесятих. Дуже люблю панк-рок кінця сімдесятих - початку вісімдесятих. З суперзадоволенням слухаю музику кінця шістдесятих-початку сімдесятих. Особливо - Девіда Боуі. Іноді страждаю на Led Zeppelin. Може, ще щось забув. Як бачиш, це майже весь час гітарна музика. Електронну теж слухаю, але дуже рідко. У такому разі, це радше Kraftwerk, Bjork чи Art Of Noise... Сьогодні вранці слухав два альбоми Siouxie And The Banshees - послухав, і здалося мало. А: Які українські гурти та виконавці не залишаються тебе байдужим? ДО: Я дуже люблю "Годо" зі Львова, "Неймлес" з Тернополя, "Фактично самі", "Перкалабу" з Івано-Франківська. Я давно товаришую з "Квадраджесімою", з задоволенням ходжу на концерти "Я и друг мой грузовик" та "Мертвих груш". Взагалі, багато груп, які мені подобаються. І я дуже люблю відкривати для себе нові. А: Спостерігаючи за розвитком музичної сцени останніх 5 - 10 років, бачу, що рок та експериментальна музика марґіналізуєься. Якщо колись у великих залах можна було почути вибрики "Ностальгії за мезозоєм", "Іванов даун", Олександра Нестерова, то сьогодні сцена міцно захоплена українським рокапопсом типу "Океан Ельзи", "ВВ", "Ґрін ґрей", а експериментальна музика, якою колись славився особливо Київ, зникла. Що можеш сказити з цього приводу? Чи є в Україні, наприклад, панк-рок? ДО: Шкода щодо експериментального року. У 1990 році мені було всього 15, але я за тим часом сумую. Стосовно стабільної присутності на великій сцені "Океанів" чи "ВВ" - я за них тільки радий. Так і повинно бути. А андеґраунд повинен жити у андеґраунді. Нажаль, у нас ще не вибудувалася інфраструктура для того, щоб така музика могла вільно жити. Це можливо лише з розвитком українського шоу-бізнесу зокрема і української економіки у цілому. Але хочу наголосити: музика, яка не є початково комерційною, завжди залишатиметься парафією обмеженої кількості снобів, "ботаніків" та ентузіастів. А: Взагалі, у мене таке відчуття, що марґіналізуєься не тільки рок- чи поп-музика, але й висока культура. Культура і мистецтво все частіше стає людей, які раніше жили на краю суспільства та й тепер залишаються там. Нормальним людям, обивателям вона не потрібна. Ти користуєшся Ай-сі-к'ю? ДО: Не розумію, що тебе дивує. Все так і повинно бути. Ай-сі-к'ю не користуюся. А: Я користуюсь і дуже люблю цю програму. Якось я діалогував з хлопцем з Аргентини. Йому 22 роки, живе у Буенос-Айресі. Так ось, з кількох десятків мої співрозмовників зі всього світу він виявися єдиним, з ким я зміг поговорити про аргентинську літературу (Боргес, на його думку, кращий тамтешній письменника, а Кортасара, каже, читають моделі), Ніцше, Сада, Пазоліні, Че Ґевару, партизанський рух у Латинській Америці, кіно. Він врубається у Velvet Underground, Лу Ріда, Іґґі Попа, Торі Амос. Згодом він розповів, що він гомосексуаліст, раб за контрактом, живе у якогось хлопця, робить після роботи тому відсос, спить на підлозі й таке інше. Вночі сидить у мережі. Розумієш? Ось що я маю на увазі, коли кажу про марґіналізацію культури. Культура перестає бути надбанням аристократії чи мас, вона стає здобутком аутсайдерів, марґіналів. Хоча, можливо, це просто означає, що освідченні гетеросексуали рідко користуються Ай-сі-к'ю? ДО: Я гетеросексуал, але освіченим мене навряд чи можна назвати. Я не страждаю через те, що культурою не переймається переважна більшість населення Землі. Звісно, було би приємніше, якби люди побільше мріяли. Але так, мабуть, неможливо. Щодо аристократії - вона сама себе дискредитувала. А: Чим дискредитувала себе аристократія? ДО: Тим, що обісралась з усіх боків. Лише те й робила, що ставала у пози та кривлялася у інтелектуальних гримасах. А тим часом, продавала себе наліво і направо, створювала оту всю попсу, яку тепер називають маскультом і шукала собі місця позручніше. З величезною пихою штовхала (і зараз це продовжується) те лайно, яке вона продукувала на замовлення, і тихенько посміювалася, бо цинізм у таких випадках є добрим тоном. "Як же я всіх наїбав!!! От я молодець!!!" Врешті-решт, сама себе наїбала. А: Всі видатні письменники XX ст. є якимись асоціальними елементами: фашист-анархіст Селін, крадій-гомосексуаліст Жене, наркоман Берроуз. Всі вони - одиночки-аутсадери. ДО: Тобі, мабуть подобається думка про аутсайдерів, про не-таких-як-всі, а ще більше - подобається себе до них відносити. Знаю, сам таким страждаю. А кому яка в жопу різниця? А: Ну, а чому я маю бути такий, як всі? Так, хочу бути іншим. Хочу, щоб всі трохи були не такі, як всі. Хоча, більшість і її смаки, звичайно, неминучі. Ти знаєш, як називається журнал, якому ти зараз даєш інтерв'ю? ДО: Кожен хоче бути не таким як всі. Так приємніше. І я тут не відрізняюсь. Я - такий як всі, бо хочу бути не такий як всі. Як журнал називається - не знаю. А: "Аутсайдер"! ДО: Cock-tail мені більше подобалося. А: Cock-tail був не мій проект. Назад до марґіналів: дивись, що відбувається з художніми персонажами. Спочатку це хоробрі воїни епосів ("Пісня про Роланда"), пізніше - шукачі сенсу життя та коханці (Шекспір), далі - загублені у житті, але все ще соціальні люди, люди з суспільства (Достоєвський). Але згодом всі вони зникають, і залишається аутсайдер у різних проявах. Герої Буковського - пияки та невдахи, в кіно у Ворхола знімаються тренсвестити, Том Вейтс співає про алкашів та бомжів. Мистецтво творять марґінали про марґіналів для марґіналів. ДО: Це, швидше, мистецтво, яке цікавить тебе. Мене теж. Але існує собі попса для мас, і все нормально. Існує андеґраунд, яким його знаєш ти. А ще, існує андеґраунд, яким його знаю я. І ще багато андеґраундів...
А: Да? А чому тоді найбільш популярними книжками та фільмами є детективи, де головні герої - злодії (асоціальні елементи)? ДО: Тому, що знайшлися у свій час люди, які талановито змогли зробити з асоціальної теми попсу. Та й знову ж, приємно себе відчувати не таким, як усі. А як сам не можеш, то принаймні, за когось на екрані попереживаєш. А: Тобі часто приходиться розчаровуватися у людях? ДО: Мені трохи легше, бо я розчарований у людях наперед. Я одразу починаю з того, що шукаю в них недоліки, і, що менше знаходжу, то більше мені такі люди подобаються, і мій настрій не псується, а навпаки - підіймається. А: Перше враження про людину - вірне, хибне? ДО: Іноді вірне, іноді - хибне. У мене частіше перше враження виправдовується. А: Скільки інтерв'ю ти дав у своєму житті? ДО: Не знаю, але небагато. Для тебе - може двадцяте, може двадцять п'яте. А: А ти хочеш бути рок-зіркою? ДО: Не знаю. Зіркою як Лу Рід або Девід Боуі - так. Зіркою, як Джон Бон Джові - ні. Просто хочеться, щоб ті пісні, які ти пишеш, були оцінені по-справжньому, а не подобалися через те, що там добре прораховані мелодійні ходи, драйвові рифи та фрази-зачіпки. А: А що таке рок-зірка для тебе? ДО: Теж не знаю. Мабуть, рок зірка у загальноприйнятому значенні цього слова мене не цікавить. Швидше мене цікавлять герої рокенролу. Такими я вважаю Хендрікса, Кобейна, Кьортиса, Заппу, Попа... та насправді, багато кого. А: Дякую, Дмитре. Цікаво побалакали. ДО: Дякую, я завжди тобі радий. |