АУТСАЙДЕР №4 | Роман Піщалов - 'ІСТОРІЯ ЕЛЕКТРОННОЇ МУЗИКИ'

ЖУРНАЛ ПРО СУЧАСНУ МУЗИКУ

Головна
Новини
Номери
№1 Червень 2003
№2 Жовтень 2003
№3 Червень 2004
№4 Грудень 2004
№5 Липень 2005
№6 Лютий 2006
№7 Грудень 2007
№8
Придбати
Зв`язок
Лінки
Гостьова

Нове на сайті
24.01.08 ANIMAL COLLECTIVE "Strawberry Jam"
24.01.08 ALEJANDRA AND AERON "Billowy Mass"
20.12.07 Вихід нового 7-го номера журналу
04.12.07 ERIC COPELAND "Hermaphrodite"
04.12.07 RF & LILI DE LA MORA "Eleven Continents"

© 2003—2008 Роман Пiщалов, зміст
© 2007—2008 Марк Вейс, сайт

Оновлено
5 місяців 6 днів тому
(22/3/2008)

Роман Піщалов
ІСТОРІЯ ЕЛЕКТРОННОЇ МУЗИКИ
ОПИТ ХРОНОЛОГІЗАЦІЇ

Електронна музика – поняття широке. Воно може означати як музику, створену із застосуванням електронних чи електричних інструментів (таким чином, навіть підсилений підсилювачем звук можна вважати електронним), так і музику, написану та виконану переважно на синтезаторах, комп’ютерах, семплерах, секвенсерах, драм-машинах. Коротка хронологія останньої у всьому її різноманітті й наводиться нижче. На додаток до власне музичних подій хронологія містить відомості про художні течії, інструменти та технічні винаходи, що мали вплив на розвиток електронної музики.

1877: Американець Томас Едісон (1847 – 1931) винайшов фонограф – пристрій для запису звуків на парафінові валики.

Американець Еміль Берлінер (1851 – 1929) незалежно від Едісона винайшов пристрій для запису звуків на валики та диски.

1880: Американець Александр Белл (1847 – 1922) фінансує створення біля міста Вашингтон власної експериментальної лабораторії, в якій разом з Чарльзом Тейнтером (1854 – 1940) відриє кілька способів передачі та запису звуку.

1898: Датчанин Вальдемар Пульсон (1869 – 1942) патентує „Телеграфон” (Telegraphone) – перший у світі магнітний записуючий пристрій.

1906: Американець Таддеуш Кехілл (1867 – 1934) будує перший електронний інструмент – „Динамофон” (Dynamophone) або „Телегармоніум” (Teleharmonium) – велетенський 200-тонний генератор звуків (гудків різної висоти та гучності), призначений транслювати створену музику по проводах мільйонам слухачів.

Американець Лі ДіФорест (1873 – 1961) вигадує тріодну вакуумну лампу, яка знаходить своє застосування у підсилювачах звуку.

1907: У Берліні італійський композитор Ферручіо Бусоні (1866 – 1924) публікує свій „Нарис з нової музичної естетики” (Entwurf einer neuen Aesthetic der Tonkunst), в якому пророкує використання дисонуючих та електричних звуків у музичній композиції.

1909: У Парижі італійський поет Філіппо Томмазо Марінетті (1876 – 1944) публікує „Футуристичний маніфест” (Manifesto futurista), що знаменує собою початок сучасного мистецтва.

1911: Австрійський композитор Арнольд Шьонберґ (1874 – 1951) публікує книгу „Теорія гармонії” (Harmonielehre), в якій пропагує 12-тонову систему композиції.

Луїджі Руссоло та Уго Піатті біля "Інтонаруморі", Мілан, 1912

1912: Італійський футурист Луіджі Руссоло (1885 – 1947) публікує роботу „Мистецтво шуму” (L’arte del rumori), в якій він проголосив, що музикою XX століття є шум, особливо шум, створений машинами не кшталт його „Інтонаруморі” (Intonarumori).

Марінетті пише маніфест „Футуристична музика” (Musica futurista), в якому говориться, що музика має виражати душу мас, великих заводів, залізниць, трансатлантичних лайнерів, лінкорів, автомобілів та аеропланів, що центральними темами музики мають стати переможне царство машин та електрики.

1914: У Мілані Руссоло проводить перший концерт „мистецтва шуму” на своєму „Інтонаруморі”, на якому звуки (гудки, гуркіт, скрипіння, тощо) створювалися вручну та підсилювалися за допомогою мегафонів.

1915: В Цюріху анархісти, художники та поети Трістан Тцара (1896 – 1963), Гуґо Балль (1886 – 1927), Марсель Жанко (1895 – 1984) та Рихард Гюльсенберґ (1892 – 1972) на зустрічі у „Кабаре Вольтер” (Cabaret Voltaire) започаткували рух дадаїстів, що виступали за свободу вираження та протистояння світові, закликали до передачі ідей через звук як найбільш вільну та безпосередню форму вираження.

Американець Генрі Кавелл (1897 – 1965) пише квартети з ритмів та тонів, які людина не може відтворити на звичайних музичних інструментах.

1918: Починається виробництво електричних програвачів грамплатівок.

1920: Французький композитор Ерік Саті (1866 – 1925) створює „музику як частину інтер’єру” (musіque d'ameublement), яку не слід слухати як музику, до якої не слід прислуховуватися – першу музику у стилі, який пізніше назвуть „ембіент” (ambient).

Російський радянський фізик та композитор Лев Термен (1896 – 1993) будує перший у світі синтезатор, який він назвав „Етерофоном” (пізніше отримав назву „Терменвокс”). Звук на цьому електричному інструменті, що складався з двох лампових осциляторів, створювався рухами рук навколо двох своєрідних антен, відповідальних за динаміку та висоту тону, при цьому руки інструменту не торкалися – інструмент реагував на електромагнітні хвилі, випромінювані руками.

1922: Угорський художник Лацло Моголі-Надьї (1895 – 1946) виступає за використання грамофонних платівок не тільки для відтворення, але й для створення музики.

1924: У Парижі Андре Бретон (1896 – 1966) публікує „Сюрреалістичний маніфест” (Surrealist manifesto).

1925: Американський композитор Джордж Ентгейл (1900 – 1959) використовує для своєї незакінченої опери „Пан Блум” (Mr. Bloom) мотори та підсилювачі.

1926: У Парижі Ентгейл намагається застосовувати звуки автомобільних сигналів, пропелерів, пил у своєму „Механічному балеті” (Ballet mecanique).

Звукозаписна фірма Vitaphone випускає у продаж 16-дюймові платівки з ацетатним покриттям на 33 1/3 обертів на хвилину; ця швидкість обертання стане стандартом для вінілових платівок у майбутньому.

1928: У Парижі Моріс Мартено (1898 – 1980) демонструє електронний клавішний інструмент „Онд-Мартено”, який пізніше застосовували для написання своєї музики Гонеґґер, Мійо, Жоліве, Мессіан, Варес.

У Берліні Фрідріх Траутвайн (1888 – 1956) завершує свій „Траутоніум” (Trautonium) – електронний інструмент, для якого пізніше писали композитори Штраусс, Хіндеміт, Варес.

1930: Фрідріх Траутвайн публікує есе „Електрична музика” (Elektrische Musik).

Лев Термен конструює першу в світі ритм-машину „Ритмікон”, спроможну грати метричні комбінації будь-якої складності.

1931: Адольф Рікенбекер (? – ?) конструює першу в світі електрогітару.

Генрі Кавелл пише концерт для „Ритмікону” – „Ритмікана” (Rhythmicana).

1934: Американець Лоренс Геммонд (1895 – 1973) збирає свій орган (орган Геммонда).

Франко-американський композитор Едґар Варес (1883 – 1965) пише „Екваторську п’єсу” (Ecuatorial) для оркестру та Терменвоксу.

Магнітофон AEG

1935: В Німеччині компанія Allgemeine Elektrizitats Gesellschaft (AEG) демонструє перший магнітофон, що записує звук на магнітну плівку – „Маґнетофон” (Magnetophon). Конструктором магнітофону є Фрітц Пфльоймер (1881 – 1945).

1936: В Нью-Йорку Едґар Варес експериментує з фонографами, граючи платівки назад та на різних швидкостях.

1937: Мексиканський композитор та диригент Карлос Чавес (1899 – 1978) у своїй книжці „Вперед до нової музики” (Toward A New Music) закликає до співпраці між інженерами та композиторами і до відмови від виконавців, як посередників між композитором та слухачем.

1938: Американський композитор Джон Кейдж (1912 – 1992) пише „Уявний ландшафт №1” (Imaginary Landscape No. 1) – твір для звуків, створених при програванні грамофонних платівок.

1939: Розроблена пластикова магнітофонна плівка.

1940: Німецький композитор Рихард Штраусс (1864 – 1949) використовує „Траутоніум” при написанні своєї „Японської святкової музики” (Japanische Festmusik).

1942: Кейдж пише „Уявний ландшафт №2” (Imaginary Landscape No. 2) для квінтету перкусіоністів та заживленої котушки проволоки й „Уявний ландшафт №3” (Imaginary Landscape No. 3) для перкусіоністів, консервних банок, деформованого гонгу, осциляторів, програвачів платівок, записів радіохвиль, дзвінка, котушки проволоки, марімбули.

В нью-йоркському журналі Modern Musical надрукована стаття Кейджа „Більше нових звуків”, в якій він виступає за „експериментальну радіомузику”.

1945: Американець Лес Пол (народ. 1915) винаходить „луна- ефект”, „багатодоріжковий запис” та інші студійні прийоми.

1946: У Дармштадті (Німеччина) відкрито школу авангардних композиторів.

1947: Bell Laboratories розробляють перші транзистори.

1948: Columbia випускає у продаж 12-дюймові вінілові платівки на 33 1/3 обертів на хвилину. Вінілові платівки на 33 1/3 оберти на хвилину стають головними носіями музики і залишаються такими до кінця 1980-х

У Парижі П’єр Шеффер (1910 – 1995), музичний інженер з Французької радіотелевізійної компанії (RTF) проголошує новий музичний стиль – „конкретну музику” (musique concrete). Його перша робота „Концерт гудіння” (Concert de bruits), виконаний на радіо, викликає справжній скандал. Своїми попередниками він називає італійських футуристів та Джона Кейджа.

1949: П’єр Анрі (1927 – 1996) та Шеффер пишуть сумісний твір „Симфонія людини наодинці” (Symphonie pour un homme seul), що складається з 10 фрагментів, призначених представляти звуки, які людина чує вночі, прогулюючись одна.

RCA випускає у продаж вінілові платівки на 45 обертів на хвилину.

1950: У Паризькому музичному училищі відбувається перше публічне виконання „конкретної музики”.

RCA випускають у продаж перші довгограючі платівки (long playing records).

1951: У Парижі засновано студію електронної музики, в якій записуватимуться Мійо, Варес, Штокгаузен, Булєз, Мессіан, Баррак. Композитори студії маніпулюють із записаними звуками („конкретними звуками”), створюючи конкретну музику. Аналогічна паризькій студія відкрита в Кельні, яка надає перевагу створенню нових звуків та написанню музики на електронних інструментах.

Кейдж пише „Музику змін” (Music Of Changes) – роботу, в основі якої лежить китайська книга змін.

1952: Кейдж пише „Мікс Вільямса” (Williams Mix) – колаж з кількох сотень випадкових звуків. В партитурі його „Водної музики” (Water Music) описані немузичні жести, які має робити виконавець п’єси.

У нью-йоркському музеї сучасного мистецтва відбувається концерт, на якому виконані чотири композиції для магнітофона, написані Володимиром Уссачевським (1911 – 1990).

Інженери Геррі Олсен (1901 – 1982) та Герберт Белар (? – ?) в Принстонській лабораторії RCA конструюють синтезатор „Тип 1” (Mark 1).

Американець Реймонд Скотт (1908 – 1994) конструює перший секвенсер з 16 осциляторами та сотнями вимикачів.

1953: Шеффер й Анрі ставлять оперу „Орфей” (Orpheus) для людських голосів і конкретних звуків. Аудиторія розлючена.

Варес по пошті від незнайомця отримує у подарунок магнітофон Amex і починає працювати над „Пустелями” (Deserts).

1954: Угорський композитор Дьйордь Ліґеті (народ. 1923), навчаючись у Кельні, для позначення п’єс з мінімальними змінами у музиці вигадує термін „текстурна музика”.

1956: Німецький композитор Карлгайнц Штокгаузен (народ. 1928) завершує роботу над „Піснею молоді” (Gesang der Junglinge) для хлопчачого хору та синтезованих звуків – першим великими твором кельнської школи електронної музики.

1957: Російський радянський інженер Євгеній Мурзін (1915 – 1970) подає заявку на патент „фотоелектронного оптичного синтезатору звуку”. Мурзін дав машині назву АНС (Александр Николаевич Скрябин). На цьому синтезаторі пізніше працювали Артем’єв, Денисов, Шнітке.

Американець Ла Монте Янґ (народ. 1935) пише свої перші твори для незмінних тонів.

Бруно Мадерна (1920 – 1973) пише „Музику для двох вимірів” (Musica su due dimensioni) – першу електроакустичну композицію.

Янніс Ксенакіс

1958: Варес пише „Електронну поему” (Poeme electronique), яку на Міжнародній виставці у Брюсселі у павільйоні Philips (спроектованому архітектором Ла Корбузьє) грають через 400 гучномовців.

Грецький композитор Янніс Ксенакіс (1922 – 2001) пише „Конкретний пе- аш” (Concret PH) – твір для Міжнародної виставки у Брюсселі, побудований із звуків палаючих мікрофонів.

Американський рок-н-рольний виконавець Едді Кокрен (1938 – 1960) завдяки прогресу у студійній технології самостійно записує всі інструментальні партії для своїх пісень „Нумо всі разом” (C’mon Everybody) та „Літній блюз” (Summertime Blues).

1959: В Принстонській лабораторії RCA завершено роботу над синтезатором „Тип 2” (Mark 2). Для цього синтезатора писали композитори Беббітт, Давидовський, Люнінґ, Уссачевський, Дракман.

Кейдж грає „живі електронні концерти”.

Ла Монте Янґ та кілька інших музикантів засновують мистецький рух Fluxus.

У Сан-Франциско Мортон Суботник (народ. 1933), Террі Райлі (народ. 1935) та Полін Оліверос (народ. 1932) засновують Центр магнітофонної музики.

1960: Британський продюсер Джо Мік (1929 – 1967) використовує звукозаписуючу студію як інструмент для створення космічної опери „Я чую новий світ” (I Hear A New World).

1961: Ла Монте Янґ створює „Дім снів”, в якому інтер’єр стає частиною музики.

1962: Ксенакіс пише свій перший твір стохастичної музики „Богор” (Bohor).

1964: Штокгаузен пише „Мікрофонію I” (Mikrophonie I) – твір для шести музикантів: двоє музикантів грають на великому тамтамі, двоє інших рухають мікрофони навколо інструменту, записуючи звуки з різними тембрами, а двоє останніх займаються електронною обробкою сигналу.

1965: Райлі та Стів Райх (народ. 1936) пишуть музику, що складається з простих повторюваних елементів (patterns); стиль цієї музики отримує назву „мінімалізм” (minimalism).

Американець Роберт Муґ (народ. 1934) починає продаж своїх аналогових синтезаторів.

Штокгаузен пише „Соло” (Solo) – твір для магнітофону з кількома поворотними голівками.

1966: Пісня американського гурту Beach Boys „Приємні вібрації” (Good Vibrations) стає першою поп-піснею із застосуванням електронних звуків.

1967: Нью-йоркський гурт Velvet Underground випускає платівку „Велвет Андеґраунд і Ніко” (The Velvet Underground And Nico), яка вносить у рок-музику елементи мінімалізму (навченого у Ла Монте Янґа), какофонії, шуму, поєднуючи рок і авангард; поряд з поп-номерами платівка містить і анти-рок-пісні.

Лондонська група Pink Floyd випускає свою першу платівку „Трубач біля воріт світанку” (The Piper At The Gate Of Dawn) – шедевр психоделії ( psychedelia) та космічного року (space rock).

Мортон Суботник випускає вільну імпровізацію на синтезаторі „Срібні яблука Місяця” (Silver Apples Of The Moon) – перший електронний твір, написаний спеціально для випуску на платівці.

Ксенакіс видає книгу „Формалізована музика” (Musiques formelles), в якій викладає основи своєї ідеї гранулярного синтезу звуку.

1968: Дебютна платівка нью-йоркського дуету Silver Apples стає першою платівкою, на якій рок-музика грається на синтезаторі (та барабанах) . В кількох номерах платівки присутні елементи колажу.

Velvet Underground випускають свою другу платівку – „Біле світло / білий жар” (White Light/White Heat), яка йде далі дебютної роботи і містить не тільки анти-рок-пісні, але й анти-музикальні композиції.

1969: Німецький композитор Гольґер Шукай (народ. 1938) випускає запис “Canaxis”, в якому електроніка поєднується з етнічною музикою.

Кейдж пише „33 1/3” – концерт для 12 програвачів.

1970: На Ямайці Кінґ Таббі (1941 – 1989) вигадує „даб” (dub) – уповільнений реґґі з глибоким низьким басом і вокалом, перекрученим сильним луна-ефектом, як інструмент використовуючи звукозаписуючу студію.

1971: Німецький гурт Tangerine Dream винаходить „космічну музику” (kosmische musik), що грається на синтезаторах та секвенсерах.

Німецький гурт Faust записує свою першу платівку, музика якої є студійними колажами, складеними з рок-музики, спонтанних імпровізацій, електронних і конкретних звуків, шуму.

1972: У Парижі камерунець Ману Дібанґо (народ. 1934) записує “Soul Makossa” – першу платівку в стилі диско (disco).

1973: Roland випускає SH-1000 – перший японський синтезатор.

У Нью-Йорку ямайський диск-жокей Клайв „Кул Герк” Кемпбелл (народ. 1965) починає робити у своїх міксах збивки (брейки) і вигадує таким чином „реп” (rap) та „гіп-гоп” (hip hop).

Kraftwerk "Autobahn" (Philips/Vertigo, 1974)

1974: Німецький гурт Kraftwerk випускає платівку „Автобан” (Autobahn) – першу платівку, що здобула широку популярність і музика якої була повністю виконана на синтезаторах. Електронні звуки та ритми платівки стали трафаретом, за яким пізніше створювалися диско, електро-поп, техно.

Technics випускає Technics SL-1200 – програвач, що набуває популярності у середовищі нью-йоркських діджеїв.

У Німеччині італійський продюсер Джорджіо Мародер (народ. 1940) випускає перші мікси європейської диско-музики та вигадує тривалі диско-мікси.

1975: Колишній лідер Velvet Underground Лу Рід (народ. 1942) випускає “Metal Machine Music” – альбом чистого шуму.

Роберт Муґ випускає у продаж „Полімуґ” (Polymoog) – перший комерційний поліфонічний синтезатор.

У Нью-Йорку Теодоро „Ґренд Візард” Лівінґстон (народ. 1962) на одній з вечірок у Бронксі випадково відкриває прийом дряпання платівок – „скретчінґ” (scratching).

1976: Виходить платівка „Кисень” (Oxygene) французького композитора Жана-Мішеля Жарра (народ. 1948), яка популяризувала досягнення електронної музики (в першу чергу німецьких космічних музикантів) у масах.

Американський композитор Філіп Ґласс (народ. 1937) пише першу велику оперу у стилі „мінімалізм” „Ейнштейн на пляжі” (Einstein On The Beach) (лібрето: Роберт Вілсон).

1977: Виходить перша платівка нью-йоркського дуету Suicide. Похмура, зіграна на одному синтезаторі та ритм-машині музика Suicide стала прототипом для синт-попу і надихнула на музичну творчість чисельних епігонів.

Фільм „Лихоманка у суботній вечір” (Saturday Night Fever) знайомить широкі маси з диско, яке до того було музикою гомосексуалістів і негрів.

У Чикаго відкривається дискотека „Верхаус” (Warehouse), постійним диск- жокеєм якої стає Френкі Наклс (народ. 1955). Через кілька років назва клубу дасть назву виробленому і ньому стилю електронної танцювальної музики „гаус” (house).

Roland випускає на ринок перші ритм-машини.

Лондонський квартет Throbbing Gristle випускає свою першу платівку “The Second Annual Report” – першу роботу у стилі індастріел (industrial).

У Британії з’являються перші незалежні лейбли (Beggars’ Banquet, Cherry Red, Fetish, Industrial, Rough Trade, Stiff), які поклали початок мережі незалежних лейблів.

1978: У Нью-Йорку відкривається дискотека для негрів- гомосексуалістів „Передайз ґередж” (Paradise Garage), музику в якій крутить її хазяїн Леррі Ливен (1954 – 1992). За десять років клуб перетвориться на один з центрів електронної танцювальної музики.

Roland випускає на ринок секвенсер МС-4 – перший секвенсер для мас.

Дейв Сміт (? – ?) з Sequential Circuits конструює перший цифровий синтезатор Prophet 5.

Браян Іно (народ. 1948) випускає платівку „Музика для аеропортів” (Music For Airports) – першій свій твір у стилі ембіент, назву для якого він сам і запропонував.

1979: Sony та Philips винаходять компакт-диск для зберігання музики.

Sony випускає перші портативні магнітофони з навушниками – вокмени (walkman) або плеєри.

Австралійська компанія Fairlight Instruments випускає перші секвенсери з клавіатурою.

1981: Нью-йоркський реппер Африка Бамбаатаа (Кевін Донован, народ. 1960) записує „Рок планети” (Planet Rock) – твір, що віддавав данину Kraftwerk і був першим твором у стилі „електро” (electro).

Американський експериментатор із звуком Бойд Райс (наррд. 1952) випустив два сінґли – „Драбина з ножів” / „Спосіб зараження” (Knive Ladder/Mode Of Infection) та „Поганська музука” (Pagan Muzak) – кожен з яких мав кілька закільцьованих доріжок, кілька дірок і міг програватися на будь-якій швидкості.

Берлінський гурт Einsturzende Neubauten випускає свою першу платівку „Розвал” (Kollaps) – твір пост-індустріальної музики, для запису якого використовувалися звуки металевих пластин, електродрелей, металевих ножиців, пил.

1982: Sony та Philips випускають у продаж перші компакт- диски.

1983: Yamaha випускають у продаж Yamaha DX7 – найбільш поширений синтезатор 1980-х.

1984: У чиказькому магазині Imports Etc продаються перші гаус-платівки.

Бельгійський гурт Front 242 випускає першій сінґл з жорсткою та динамічною танцювальною музикою, стиль якої отримує назву „електронна музика для тіла” (electronic body music, EBM).

1985: У Чикаго діджей П’ерр (Натані П’єр Джонс, народ. 1965) вигадує „ейсід-гаус” (acid house).

У Детройті проект Хуана Еткінса (народ. 1962) випускає сінґл „Без НЛО” (No UFOs) – першу музику в стилі „техно” (techno).

В Японії Merzbow (псевдонім Масамі Акіта, народ. 1956) випускає перші касети з записами свого „нойзу” (noise).

Digidesign випускає музичне програмне забезпечення Sound Designer для комп’ютерів Macintosh, що уможливлювало створення та зберігання музики на комп’ютері.

1987: На острові Ібіза (Балеарські о-ви у Середземному морі) проходять перші танцювальні техно-гаус-вечірки, на яких танцюючі вживають наркотик „екстесі” (ecstasy), який буцімто дає їм сили та енергії танцювати всю ніч.

Провівши літо на Ібізі, лондонський діджей Пол Оукенфолд (народ. 1963) організовує „Спектрум” (Spectrum) – першу екстесі-вечірку в Лондоні.

1988: У манчестерському клубі „Хасіенда” (Hacienda) відбуваються перші підпільні танцювальні техно- та гаус-вечірки, що отримують назву „рейви” (rave).

Love Parade, Берлін, 1989

1989: У Берліні 150 людей збираються на рейв „Парад любові” (Love Parade), організований д-ром Мотте (народ. 1960). Задуманий як політична акція, „Парад” невдовзі перетвориться на найбільший у світі щорічний техно- фестиваль.

1990: Meat Beat Manifesto з гіп-гопу та техно конструюють драм-н-бейсс (drum’n’bass), швидко підхоплений та популяризований діджеями Фабіо та Ґруврайдером з лондонського клубу „Рейдж” (Rage).

Sony випускає на ринок CD-RW.

1992: Винахід mp3 як формату для зберігання музики на комп’ютері.

Диск-жокей Ґреґор Еш (він же діджей Олів) організовує першу мультимедійну вечірку Лалаландія та вигадує термін „іллбіент” (illbient) – суміші гіп-гопу, ембіенту, реальних звуків.

1993: Альбом британців Autechre „Інкунабула” (Incunabula) переносить танцювальну музику у сферу домашнього прослуховування, створюючи новий напрямок популярної електронної музики – „розумну танцювальну музику” (intelligent dance music, IDM).

1994: Американський гурт Tortoise випускає свій перший альбом „Тортойз” (Tortoise), що проголошує народження „пост-року” (post rock).

Альбом „Системний” (Systemisch) німців Oval стає першим альбомом у стилі „ґлітч” (glitch) – музиці, побудованій з звуків компакт-дисків, що плигають, та помилок музичних програм.

Англійці Portishead платівкою „Манекен” (Dummy) і Massive Attack – „Захист” (Protection) – залучають широкі маси до „тріп-гопу” (trip hop).

1998: Випущені перші портативні програвачі (плеєри) mp3.

2001: Власник нью-Йоркського клубу „Лакс” (Luxx) Леррі Ті організовує „електроклеш” (electroclash) – повернення до простих синтезаторних пісень та моди початку 1980-х рр., своєрідний електронний панк початку XXI ст.

2003: Компанія Apple започаткувала інтерактивну послугу iTunes з платного завантаження музики через Інтернет. За рік було завантажено 25 млн. звукових файлів. Компанія заявила, що ініціатива була збитковою, але сприяла просуванню на ринку її mp3-плеєра.