ЖУРНАЛ ПРО СУЧАСНУ МУЗИКУ 

Головна
Новини
Номери
№1 Червень 2003
№2 Жовтень 2003
№3 Червень 2004
№4 Грудень 2004
№5 Липень 2005
№6 Лютий 2006
№7 Грудень 2007
№8
 Придбати
Зв`язок
Лінки
Гостьова

Нове на сайті
 24.01.08 ANIMAL COLLECTIVE "Strawberry Jam"
24.01.08 ALEJANDRA AND AERON "Billowy Mass"
20.12.07 Вихід нового 7-го номера журналу
04.12.07 ERIC COPELAND "Hermaphrodite"
04.12.07 RF & LILI DE LA MORA "Eleven Continents"

Розсилка новин
Аутсайдер @ subscribe.ru

© 2003—2008 Роман Пiщалов, зміст
© 2007—2008 Марк Вейс, сайт


Оновлено
5 місяців 6 днів тому
(22/3/2008)
 
Роман Піщалов
MUSLIMGAUZE

Хто такий Muslimgauze? Muslimgauze – це музика. Велика кількість музики. І це міф, який виник навколо однієї людини на ім’я Брін Джонс (1961 – 1999), яка цю саму музику робила. Брін жив у Манчестері, займався графікою, а у 1982 році почав свою звукозаписуючу діяльність під назвою E.G. Oblique Graph. Під цією назвою вийшли кілька касет, що зафіксували його перші вправи з 4-доріжечним магнітофоном. 1983 року він випускає першу роботу під ім’ям Muslimgauze – платівку “Kabul” – і стає відомим загалу шанувальників індустріальної та електронної музики саме під цим ім’ям.


фото
Muslimgauze у Стокгольмі 1998р.
Початок 1980-х, як і сьогодні, був часом військових конфліктів на Близькому Сході і Середній Азії: радянські війська в Афганістані, ірано-іракська війна, армія Ізраїлю в Лівані... І народжена у цей час музика Muslimgauze назавжди залишається забарвленою в про-арабські та про-палестинські тони. Хоча Брін не був ані мусульманином за вірою, ані арабом чи палестинцем за походженням, Muslimgauze беззастережно виступав на боці палестинців проти Ізраїлю, на боці Іраку проти американців і британців, і свої записи розглядав як спосіб висловлення протесту проти несправедливості, яку допускають Ізраїль та західний світ по відношенню до палестинців, арабів і мусульманського світу в цілому. До політизації музики Muslimgauze підштовхнуло вторгнення ізраїльської армії до Лівану у 1982 році, і назви композицій і альбомів відображали його захоплення ісламським Сходом та небайдужість до подій на ньому: „Кабул” (Kabul, 1983) – столиця Афганістану, на території якої радянські війська та війська офіційного уряду воюють з партизанами-ісламістами; „Абу Нідал” (Abu Nidal, 1987) – провідник терористичної групи Арабські Революційні Бригади застрелений у 2002 році у Багдаді; „Ґвалтування Палестини” (The Rape Of Palestine, 1988); „Інтифада” (Intifaxa, 1990); „Окуповані території” (Occupied Territories, 1996).

Хоча у 1980-90-х музику Muslimgauze асоціювали з індастріелом, проходив він по цій категорії лише тому, що інших слів для охарактеризування його стилю не знайшлось. Насправді він був так само далекий від деконструктивістів Einsturzende Neubauten чи дадаїстів Nurse With Wound, як і від своїх сусідів-індіпендетів Happy Mondays чи Charlatans. Його стиль – це стиль Muslimgauze.

Як справжній пророк він не знайшов видавця для своєї музики на Батьківщині – першими його платівки та касети регулярно почали видавати голландці Staalplaat, американці Soleilmoon та австралійці Extreme обмеженими накладами у 200 – 3000 примірників.

Свою музику він вважав західною, навіть більше того – манчестерською, оскільки, як казав він, створена вона в Манчестері. Просто створена під впливом політичних подій на Близькому Сході. Політичні події та постаті ісламського світу – Кадаффі, Хусейн, Арафат – і служили головним натхненням для створення музики. Працював Muslimgauze над музикою так: записавши у студії кілька партій східних інструментів (перкусій, цимбалів), він зациклював їх у нескінченні петлі, ритмічне повторення яких створювало гіпнотичний ефект. Muslimgauze не користувався комп’ютером, не запозичував чужих семплів і всю музику створював на аналоговому апараті. Принаймні так він неодноразово стверджував в інтерв’ю. На додаток до записаних власноруч інструментальних фрагментів і шумів він любив додати перехват передачі якогось арабського радіо, шматок співу (можливо теж записаного з радіо) чи розмови, „конкретні” звуки (шум вулиці, східного базару).

Парадоксальним чином, записана західною людиною у західній країні, для багатьох його музика звучить більш східно, ніж сама східна музика. Цьому є одне пояснення: хоча вона і є штучним утворенням, одначе має одну важливу спільну рису із справжньою арабською музикую – нескінченність. Вона не має ані початку, ані кінця; виникає з нівідкіля, грає якісь час і зникає. Може грати дві хвилини, а може й двадцять. Музика, народжена серед нескінченних пустель Аравії та Північної Африки іншою бути і не може.

Muslimgauze не виступав – його випадковий досвід конвертування наприкінці 1980-х був неприємним через поганий, неприйнятний для нього звук. Він ніколи його не повторював, за виключенням епізодичного концерту в Стокгольму у червні 1998 року. Власне, повноцінного виступу не вийшло – поліція заборонила проведення культурної програми на траулері-клубі „Штубніц”, на якому мав пройти виступ, і він грав тільки для членів команди та небагатьох прихильників, що встигли проникнути на траулер до того, як двері були заблоковані шведськими копами.

Muslimgauze не любив говорити про свої музичні уподобання, заявляючи, що сучасної музики не слухає, і весь вільний час присвячує створенню та розповсюдженню власної музики. Проте, якось визнав, що якщо і слухає щось, то тільки народну арабську та індійську музику, а з електроніки знайомий з німецькими краут-роком 1970-х і англійськими індустріальниками Throbbing Gristle та Cabaret Voltaire.

За невеликим виключенням, у центрі більшості композицій Muslimgauze стоять перкусії. Доволі прямолінійні, прикрашені синтезаторним гудінням, на ранніх “Buddhist On Fire” (1984) та “Abu Nidal” (1987), вони розвертаються як павичеві пір’я на “Vote Hezbollah” (1993) і “Citadel” (1994) і разом з басом нестерпно бухають, ніби намагаючись підривати динаміки, на “Ferouk Enjineer” (1997), “Vempire Of Tehran” (1998), “Melt” (1998). З часом записи його набули звучання навмисно брудно записаного матеріалу: на деяких компакт-дисках музика супроводжується постійним шипінням, барабани то звучать глухо десь на другому плані, то гупають зі всієї сили прямо у вухо, з’являються та зникають петлі з уривків фраз та співу. Саме такі записи, а також чисельні створені під впливом дабу композиції, становлять основу альбомів та збірок, що лавино образним чином почали з’являтися після смерті Бріна Джонса. Серед цих посмертних видань слід виділити “Low-fi India Abuse” (1999), вкрай вдалий “Baghdad” (2000), “Red Madrassa” (2003).

Як людина, Muslimgauze – це міф. З його інтерв’ю нічого не можна дізнатися про нього. В Інтернеті я знайшов лише чотири чи п’ять його фотографій. Про власне життя він нічого журналістам не розповідав. Говорив тільки про музику та політику. Він повністю розчинився у творчості та існував поза межами реального життя: ніколи не бував на Близькому Сході; попри постійні заяви про те, що черпає натхнення у діяльності Організації Визволення Палестини та Хамасу, він ніколи не надавав цим організаціям якоїсь практичної допомоги. Англійці люблять мати незвичні хобі: збирати маленькі пакетики з соком, слідкувати за тим, щоб залізничні потяги дотримувалися розкладу руху. І можливо, Брін Джонс мав таке хобі – випускати компакт-диск-музику із східним звучанням і вкрай політизованим забарвленням?

А можливо, Muslimgauze – це лише політична провокація, одягнута у музикальну сукню?

В останні роки модно говорити про протистояння між Північчю та Півднем, багатими країнами та бідними країнами, християнським світом та мусульманським. Якщо подивитися на Muslimgauze з цієї точки зору, то він є своєрідним добровільними агентом впливу, п’ятою колоною ісламу на Заході; і якщо в недалекому майбутньому на нас чекає Четверта світова війна (а дехто каже, що вона вже почалась), то Muslimgauze чудово підійшов би на роль композитора звукової доріжки до неї.

Проте, хочеться вірити, що він був людиною ідеї і належав до того рідкісного типу людей, у яких фанатичне захоплення своєю справою поєднується з талантом і вірним естетичним чуттям.

Брін помер у січні 1999 року від ускладненого запалення легенів. Смерть від запалення легенів у Великій Британії наприкінці XX ст.? Звучить неймовірно, але це факт. Він помер, і залишилася музика, яка – і за різноманітністю, і за кількістю – утворює цілий всесвіт. Як „Рубайат”, як „Тисяча і одна ніч”.



Рекомендовані диски

На сьогодні дискографія Muslimgauze налічує майже 200 альбомів, збірок та перевидань, половина з яких вийшла вже коли проект не існував. Я не можу рекомендувати прослухати всі релізи Muslimgauze – це неможливо (багато ранніх записів просто не доступні, а кількість нових записів зростає ледь не щомісяця) і не потрібно (справа не у кількості). Я рекомендую послухати ті альбоми, які, на мій погляд, добре репрезентують музику Бріна Джонса – є типовими і водночас такими, що відрізняються від інших його записів і просто мені сподобались.

E.G. Oblique Graph:

Piano Room CS Kinematograph Tapes KT002 1982



Muslimgauze:

The Rape Of Palestine LP Limited Editions LIMITED 7 1988

Coup D'Etat CD Soleilmoon SOL 2 CD 1992 Перевидання вінілової платівки 1987 року разом з композиціями з альбому "Abu Nidal" (1987).

Vote Hezbollah CD Soleilmoon SOL 17 CD 1993

Emak Bakia CD Concrete CPRODCD020 1994

Citadel CD Extreme XCD 026 1994

Hebron Massacre MCD Soleilmoon SOL 24 CD 1994

Izlamophobia 2xCD Staalplaat MUSLIMLIM 001 1995

Azzazin CD Staalplaat MUSLIMLIM 003 1996

Farouk Enjineer CD SOL 61 CD 1997

Lo-fi India Abuse CD BSI BSI 1999-3 1999

Baghdad CD Staalplaat MUSLIMLIM 014 2000

Red Madrassa CD Staalplaat MUSLIMLIM 032 2003