|
ЖУРНАЛ ПРО СУЧАСНУ МУЗИКУ
Головна Новини Номери №1 Червень 2003 №2 Жовтень 2003 №3 Червень 2004 №4 Грудень 2004 №5 Липень 2005 №6 Лютий 2006 №7 Грудень 2007 №8 Придбати Зв`язок Лінки Гостьова Нове на сайті 24.01.08 ANIMAL COLLECTIVE "Strawberry Jam" 24.01.08 ALEJANDRA AND AERON "Billowy Mass" 20.12.07 Вихід нового 7-го номера журналу 04.12.07 ERIC COPELAND "Hermaphrodite" 04.12.07 RF & LILI DE LA MORA "Eleven Continents" © 20032008 Роман Пiщалов, зміст © 20072008 Марк Вейс, сайт Оновлено 9 місяців 16 днів тому (22/3/2008) |
Вініловий наркоман
Bezdna CD, Monochrome Vision, 2005 Заснований минулого року москвичем Дмітрієм Васільєвим лейбл Monochrome Vision випустив свій другий компакт-диск. Його оформлення, як і оформлення попереднього, минулорічного релізу, витримано у кольорах, які повністю відповідають назві лейбла, тобто ч/б. Веб-сайт лейбла, до речі, барвистістю теж не відрізняється. Крім компакт-дисків Дмітрій ще сам видає журнал „Независимая электронная музыка”. Теж чорно-білий. Наскільки ж багатоколірною є музика з „чорно-білого лейбла”? Боюся здатись у своїй оцінці неоригінальним, але ця музика звучить як ще одна звукова доріжка до фільму „Сталкер” Андрєя Тарковського. Фільм вийшов 25 років тому, а люди все продовжують писати музику до нього: похмуру, монотонну, бліду. Можливо таке враження виникає через те, що при записі цього диску, крім всього іншого, застосовувався радянський аналоговий синтезатор АНС, на якому Едуард Артемьєв створив оригінальний саундтрек до згаданого фільму. Можливо й так. Одним словом, з усього монотонного різноманіття представлених на диску гуділок найкращим треком мені видався останній, який зовсім не гудить, а містить монолог добряче спотвореного голосу Юрія Мамлєєва, російського письменника-сюрреаліста: письменнику ніби вставили у рота кляп, він захлинається у власному бурмотінні, давиться словами, але бореться, не замовкає. Проблема цієї музики та її слухачів, як на мене, полягає в тому, що вона відмовляється від амбіцій бути універсальною, мати якусь позажанрову цінність; вона ніби говорить: „якщо ти шануєш пауер-електронікс та дарк-ембіент, то я для тебе”, а критики часто погоджуються з таким станом речей і так повідомляють слухачам: „це для тих, хто любить похмуру шумову електроніку”. Звідси й проблема: як слухати таку музику, якщо, скажімо, гарш-нойз не любиш? Як оцінити таку музику, якщо взагалі намагаєшся триматися осторонь всіх жанрів, але в той самий час готовий полюбити будь-яку музику, аби вона була цікавою, аби не майструвалася зі штампів, неважливо яких – нью-ейджевих чи дарк-ембіентних. А дарк-ембіент (саме під цей різновид індустріальної музики підпадає музика цього диску), схоже, за роки свого існування виробив такий самий набір штампів, що і нью-ейдж. Він навіть, здається, приходиться рідним братом нью-ейджу – такий самий аморфний, ніяковий, тільки з умовним знаком „мінус”, і там, де у нью-ейджа стоїть „природа” (але не жива, непередбачувана, небезпечна, а законсервована у вигляді фотошпалер з берізками), у дарк-ембіента – „цивілізація” (мегаполіс, промзона, звалище, холод, машина, кислота, іржа). Таким чином назвати альбом ”Bezdna” прохідним я не наважуюсь – комусь, падкому на все з прикметником „дарк”, обов’язково сподобається, але рекомендувати його другу язик не повертається.
|