ЖУРНАЛ ПРО СУЧАСНУ МУЗИКУ
Головна
Новини
Номери
№1 Червень 2003
№2 Жовтень 2003
№3 Червень 2004
№4 Грудень 2004
№5 Липень 2005
№6 Лютий 2006
№7 Грудень 2007
№8
Придбати
Зв`язок
Лінки
Гостьова
Нове на сайті
24.01.08 ANIMAL COLLECTIVE "Strawberry Jam"
24.01.08 ALEJANDRA AND AERON "Billowy Mass"
20.12.07 Вихід нового 7-го номера журналу
04.12.07 ERIC COPELAND "Hermaphrodite"
04.12.07 RF & LILI DE LA MORA "Eleven Continents"
© 2003—2008 Роман Пiщалов, зміст
© 2007—2008 Марк Вейс, сайт
Оновлено
7 місяців 30 днів тому
(22/3/2008)
Новини
Номери
№1 Червень 2003
№2 Жовтень 2003
№3 Червень 2004
№4 Грудень 2004
№5 Липень 2005
№6 Лютий 2006
№7 Грудень 2007
№8
Придбати
Зв`язок
Лінки
Гостьова
Нове на сайті
24.01.08 ANIMAL COLLECTIVE "Strawberry Jam"
24.01.08 ALEJANDRA AND AERON "Billowy Mass"
20.12.07 Вихід нового 7-го номера журналу
04.12.07 ERIC COPELAND "Hermaphrodite"
04.12.07 RF & LILI DE LA MORA "Eleven Continents"
© 2003—2008 Роман Пiщалов, зміст
© 2007—2008 Марк Вейс, сайт
Оновлено
7 місяців 30 днів тому
(22/3/2008)
Вініловий наркоман
 |
Good Morning Good Night
2xCD, Erstwhile, 2004
Цей компакт-диск представляє запис імпровізації „онкіо”. Онкіо називають музику групи імпровізаторів – мешканців Токіо, прихильників радикального (мінімалістичного) підходу до створення музики. На компакт-диску не зазначено, який інструментарій застосовувався при його записі, але знаючи вподобання музикантів, можна припустити, що Сачіко М „грала” на семплері зі звуками синусоїдних хвиль, Тосімару Накамура – на мікшерному пульті без вхідного сигналу, а Отомо Йосіхіде – на програвачах грамплатівок без грамплатівок (дряпаючи голкою поверхню диску, на який грамплатівки кладуться, я так розумію). Є в цьому щось буддійське – ловля метеликів у порожнечі. Щось символічне – ізоляція від навколишнього світу, перевантаженого культурними артефактами і потенційно нав’язливими впливами. Пошук аскетами своєї печери, в якій можна було б створити власний неповторний всесвіт. Кажуть, що всі міста збудовані навколо порожніх місць (ринкових майданів), то, може, й музика може народитися в порожнечі?
У результаті імпровізації на елементарних інструментах вийшла доволі елементарна музика (нойз), яка грає настільки тихо, що непомітно, коли закінчується одна частина – а всього їх на альбомі чотири – і починається інша. Та й взагалі не завжди зрозуміло, чи музика ще грає, чи вже ні. Одноманітний високочастотний фон, бурмотіння, безкровна звукова подряпина, укол, писк випадково придавленого ногою звуку (вибачте, не побачив, себто не розчув). Неспішна біготня на одному місці. Зачароване споглядання за грою інтерференції у настільний хокей з гудінням. Десь це мені нагадало роботи російських художників-супрематистів 1920-х: милування кольоровими плямами правильної геометричної або неправильної форми, різними відтінками одного й того самого кольору, вглядування у фактурну поверхню полотна. А, може, вглядуватися не треба? Може, ця музика не передбачає вслуховування? Та ні, ніби, передбачає – тільки й чуєш рекомендації слухати в навушниках, себто ізолюватись від стороннього шуму і повністю зануритися в музику. Звичайно, якщо добре ізолюватись, зануритись і придивитись, то й з-поза кольорового спектру веселки прогляне колористична драма вселенського масштабу. Якщо добре придивитись до спектру... А якщо добре прислухатись до трансформаторної будки?
Останнім часом різновид субтильного „тихого” нойзу, представлений на цих дисках, набув майже такого самого поширення, що й його брат, „звичайний” голосний нойз. Кількість музикантів, що імпровізують у вакуумі, хто на пульті без вхідного сигналу, хто на звуковому фільтрі, хто на лептопі, аудіо-вихід якого з’єднаний з аудіо-входом, зростає. Питання, чи може з нічого вийти щось (тобто, чи можлива музика без гри на музичних інструментах, чи можлива вона з гри на інструментах немузичних, до того ж з навмисно обмеженими можливостями, чи можлива вона без ритму та мелодії), поки що залишається відкритим. Тобто, щось вийти може, але чи буде це щось варте слухання, гарантії немає. Зрозуміло, що обмеження є однією з ключових передумов винахідливості, в тому числі й в музиці – музикант „не має права” малювати, танцювати, декламувати чи застосовувати інші допоміжні засоби для „підсилення ефекту”: він грає, і якщо грає погано, то нічого тут ногами махати. Просто, коли музикант на додаток до технічних обмежень (зведення різноманіття засобів звукопродукування до інструментів з такими обмеженими акустичними можливостями, як мікшерний пульт без вхідного сигналу) вводить ще й обмеження сутнісні (позбувається ритму, мелодії, теми, навіть гучності, залишаючи тільки гру зі звуком, часто, на межі чутного), ми – і музикант, і слухач – опиняємося на ґрунті настільки хиткому, що на ньому годі й ставити вежі, які б служили орієнтирами в отриманні задоволення від такої музики або її оцінці.
Добре, що є технологічні інновації (використання відомих (не)музичних інструментів у до того невідомий спосіб), добре що є експеримент з формою (вирізання ритму і мелодії), але чи немає тут небезпеки, що згодом зникне музика, і все перетвориться на цирк, фокуси з різноманітними залізяками, текстурними приколами, темброву еквілібристику? Адже, вже є майстри, які ловлять звуки вже не тільки в нутрощах електронних приладів, але й в людських органах – ковтають контактні мікрофони і пропонують нам послухати, як справно працює їхній шлунок.
Роман Піщалов |