ЖУРНАЛ ПРО СУЧАСНУ МУЗИКУ 

Головна
Новини
Номери
№1 Червень 2003
№2 Жовтень 2003
№3 Червень 2004
№4 Грудень 2004
№5 Липень 2005
№6 Лютий 2006
№7 Грудень 2007
№8
 Придбати
Зв`язок
Лінки
Гостьова

Нове на сайті
 24.01.08 ANIMAL COLLECTIVE "Strawberry Jam"
24.01.08 ALEJANDRA AND AERON "Billowy Mass"
20.12.07 Вихід нового 7-го номера журналу
04.12.07 ERIC COPELAND "Hermaphrodite"
04.12.07 RF & LILI DE LA MORA "Eleven Continents"

Розсилка новин
Аутсайдер @ subscribe.ru

© 2003—2008 Роман Пiщалов, зміст
© 2007—2008 Марк Вейс, сайт


Оновлено
9 місяців 16 днів тому
(22/3/2008)
 
Вініловий наркоман




THOMAS BRINKMANN
Tokyo + 1
CD, max.ernst, 2004


Ще один альбом з розряду „спробуй-поховати-техно”. У 1990-х таких було випущено чимало, щоправда, от неясно, чи техно померло через них, чи саме по собі, а можливо воно „дало дуба” ще раніше, до початку буму „похоронних” альбомів.

Цей альбом має на меті поквитатися з техно-музикою. І у Томаса Брінкманна це дуже вдало вдається. Акцент переноситься з самої музики на її оточення. І виявляється, що воно набагато цікавіше за музику. Застопореній зацикленості протистоїть хаотична нелінійність і багатошаровість, репетитивності – неповторність. Саме тому на диску так багато польових записів (зроблених у Токіо). Розмови у барах, на станціях метро, у магазинах супроводжуються мінімалістичним бітом – але люди не реагують на нього – вони настільки звикли до повторюваності, що просто не звертають уваги. Ніхто нікого не зомбує. Два акустичні виміри співіснують одночасно, але „сонорні шпалери” техно поглинаються сильнішими позамузичними чинниками. Повторюючись, техноїдна матерія перестає існувати для слухача. Лишається тільки контур, розчувши який один раз, далі можна вже й не слухати.

Незважаючи на те, що й сама музика на альбомі заслуговує певної уваги, особливо важливим мені видається оце протиставлення: життя – техно, люди – консерви. Техно витискається туди, де йому і слід було бути – у фон. Тільки там воно здобуває якогось емоційного забарвлення – відчужене і віддалене, воно стає частиною навколишнього пейзажу, акустичного мальовидла.

Хто знає, що мав на меті Томас Брінкманн, записуючи середовища Токіо. Можливо, він хотів видати альбом у стилі Кріса Вотсона? На щастя, цього не сталося – його музика тільки виграла від такого злиття. Не менш цікавим є той факт, що людина, яка нанесла такий безкомпромісний удар по інститутах техно, сама продюсує техно і є мінімал-техно-діджеєм. (Заради справедливості варто зазначити, що він ще й шеф лейблів max.ernst та Supposй; на останньому видаються аудіозаписи філософів та письменників XX століття).

Стосовно самої музики – це мінімал-техно, але не в стилі його ж тихого альбому “Clicks”. Досить різноманітне мінімал-техно: трек “Love Song” схожий на гібрид ґаббера і Merzbow, “Decoupe” – на продукцію берлінського Chain Reaction і Pole, “10g Competition” – на знущання з клікс-н-катс, які, схоже, офіційно перейняли регалії техно.

Мінімал-техно складено з крихт і уламків максимал-техно.

Техно, яке жартівливо показує язичком і каже: „Ну що ж ви? Он вам і ритм, і семпл зациклений. Чого ж вам бракує? Чого ж ви не танцюєте?” Танцювати під цю музику не хочеться, ба навіть неможливо. У ній немає нічого складного – ритмічних конструкцій, плинних структур. Просто досить швидко усвідомлюєш, що з тебе глузують. Навіть головою хитати немає сенсу. Препароване техно – після операції з опису органів його зібрали знову у неправильній пропорції та послідовності. І от пробує воно, бідолашне, причарувати нас своїм умца-умца, але тільки смішить нас – випирають усі гострі кути, гвинтики та залатані дірки.

Секонд-гендівська лялька. Але якщо воно таким є після операції, то чи не було воно таким увесь час?

Операція вдалась, пацієнт мертвий.

Юрій Грицина