ЖУРНАЛ ПРО СУЧАСНУ МУЗИКУ 

Головна
Новини
Номери
№1 Червень 2003
№2 Жовтень 2003
№3 Червень 2004
№4 Грудень 2004
№5 Липень 2005
№6 Лютий 2006
№7 Грудень 2007
№8
 Придбати
Зв`язок
Лінки
Гостьова

Нове на сайті
 24.01.08 ANIMAL COLLECTIVE "Strawberry Jam"
24.01.08 ALEJANDRA AND AERON "Billowy Mass"
20.12.07 Вихід нового 7-го номера журналу
04.12.07 ERIC COPELAND "Hermaphrodite"
04.12.07 RF & LILI DE LA MORA "Eleven Continents"

Розсилка новин
Аутсайдер @ subscribe.ru

© 2003—2008 Роман Пiщалов, зміст
© 2007—2008 Марк Вейс, сайт


Оновлено
1 місяць 21 доба тому
(22/3/2008)
 
Роман Піщалов
RED STAR BUDAPEST




В Будапешті існує лейбл Red Star Budapest. Як можна було б судити з назви, він мав б випускати щось „червоне”, „ліве”, „революційне”. Цікава назва. Неможливо пройти повз, не дізнавшись, що ж за нею ховається. Особливо беручи до уваги, що лейбл базується в столиці колись однієї з найменш соціалістичних з усіх соціалістичних країн, в якій – здавалось б – нічого такого бути не може. Тема, що називається, „чіпляє”.

Я зайшов на веб-сайт лейбла (http://rsb.zenesznet.com). На лоґо червоно-синій контур нерівно намальованої зірки обводить кривувато-поламаний велосипед. На головній сторінці красується своєрідна заявa: „RSB є незалежним, відкритим, неприбутковим лейблом, яким займається одна людина і який підтримує творчі голови. RSB цікавиться всіма видами „самвидав”-діяльності настільки, наскільки ними може цікавитись „самвидав”-лейбл. Він був створений у 1999 році із заявою, що мистецтво – це революція, а не просто мистецтво. Революція важливіша”.

Цікаво, настільки ж революційною є музика? Чи не є це просто захоплення образами радянського світу – Лєнін, автомати Калашникова, піонерські галстуки? Наскільки свідомою є позиція?

Свої записувані компакт-диски (CD-R’s) лейбл розповсюджує безкоштовно. Red Star Budapest навіть сплачує витрати з пересилки компакт-дисків по пошті. Диски по Північній та Південній Америці розсилає Red Star Canada.

Більшість релізів мають мінімальне художнє оформлення. Компакт-диски вкладаються в конверти з шершавого паперу; друк малюнків обкладинок нечіткий, хоча й кольоровий (не чорно-біла фотокопія). На самих дисках у більшості випадків ні наклейок, ні малюнків – тільки фіолетовий штамп з каталожним номером релізу. Номери, до речі, не відображають хронологічної послідовності виходу дисків і присвоюються навмання.


CJJBROZT
Aesthetische Kritik des Kapitalizmus
RSB90, 2004

Cjjbrozt – угорець. На початку 1990-х він був учасником індастріел-панк-гурту FFLUH, і вплив індастріелу – зокрема, в частині активного семплювання – відчувається. Відкриває “Aesthetische Kritik des Kapitalizmus” дубовий і-бі-ем, перевантажений семплами чужої музики (серед „жертв” семплювання, яких можна розпізнати, – Laibach, Lali Puna). Іноді перевантажений настільки, що музики Cjjbrozt вже не розчути. Його внесок у музику розчиняється серед запозичень. Хоча і про внесок тут можна говорити умовно – частіше за все він обмежується ритмічною підкладкою. Всередину альбому вставлені чотири мікси однієї реп-теми, які відрізняються один від одного ступенем порізаності голосу та кількістю залучених комп’ютерних звучків. Завершується диск трохи ностальгічно – двома треками у стилі есид-гаус, що ніби ще раз нагадують про індастріел (піонери цього жанру наприкінці 1980-х звернулися до танцювальної музики).

Якщо під естетичною критикою капіталізму малося на увазі продемонструвати, що поп-музика (продукт культурної промисловості) – це непотріб, зібраний з непотребу, то критику можна вважати переконливою.



SOUTIEN GORGE
La baie
SGLA, 2004

На 3-дюймовому диску Soutien Gorge представлені дві невеличкі – три і чотири хвилини – ембіентні п’єси, в яких нічого не говориться про політичну приналежність авторів. Навіть уважно слухаючи їх і прислуховуючись до самого себе, важко зрозуміти, яке враження вони полишають по собі, чи залишають якесь враження взагалі. Вони б нічим і не запам’яталися, якби в другій з них, в тій, котра дала назву компакт-диску, з романтично-млявого музичного фону раптом не виділилося комп’ютерне цокання, не з’явилися гітарні флажолети, підтяжки, триакордний брязкіт. Ця нехай і нерішуча спроба порушити закони жанру якось оживила невиразний, малопримітний пейзаж.



JAUL-PEAN MELBONDO
Es ez igy meg elmegy sokaig
RSB05, 2005

Ще один 3-дюймовий диск. На цей раз не з ембіентом, а з колажем. Jaul-Pean Melbondo – проект вже згаданого вище Cjjbrozt. Перекрученим ім’ям відомого французького кіноактора освячено мішанину зі скрипу вінілової платівки, звуків каратешних бойовиків, уривків радіо- і телевиступів, пісень. Музична частина майже цілком склеєна з чужих пісень, таких як “O Superman” Лорі Ендерсон, “Money” Pink Floyd, “War” Боба Марлі... Добігаючи кінця, музика (чи радше нарізка з чужої музики) зупиняється, починає ненав’язливо шуміти десь на другому плані, щоб дати якійсь жіночці наспівати кілька куплетів на невідомій (угорській?) мові, а вокодеру – продекламувати Маяковського. Після чого настає повна релаксація під неспішний біт і семпл жіночого голосу з порнофільму. Напевно, фінальний секс, його образ (дуже заштампований, між іншим, – нерівне дихання жінки під час акту) має щось символізувати. Але що? Нічого особливого в цьому символі не проглядається. Це щось так і не вимальовується. Можливо, в основі проекту лежить концепція (треш-поп?). Можливо. Але якщо це і сміття, то не дуже живописне.



KMARSQUATINE
Die objektive Wahrheit
RSB06, 2005

Альбом відкриває ”Luncheon Party” – звукова атмосфера обідньої зали ресторану, покрита мереживом комп’ютерного шарудіння і гудіння. На альбомі, умовно кажучи, два види треків – „серйозні” (уповільнений пост-індастріел-ембіент з семплами голосів Лєніна і Гагаріна) і „несерйозні” (гіп-гоп з семпльованим речитативом, порізаним так, що не розібрати ні окремих слів, ні мови). Натхненням для деяких треків стали югослави Borghesia. Як хтось не пам’ятає, був такий у 1980-90-і гурт, що грав „електричну музику для тіла”. Найкраща композиція – ”Ma”: під неспішний, ледь чутний ритм і шерехтіння грамплатівки зациклений у петлю голос Владіміра Ілліча Лєніна повторює: „В марте текущего девятьсот девятнадцатого года в Москве состоялся международный съезд коммунистов”. Власне трек починається не з повного речення, а з 15-кратного повторювання уривку „в ма”. Лєніна переривають на півслові й тільки на 16-й раз дають вимовити речення цілком, що вождь світового пролетаріату і робить кілька разів підряд, ніби радий нарешті дарованій йому свободі слова.



CJJBROZT
Communism Is Not A Party But A Higher Intelligent Social System
COM17, 2006

На цьому альбомі чується відлуння пост-індустріального підпілля 1980-х – то музика зображає з себе штампувальну машину і своїм гупанням акомпанує демонічному голосу (привиду комунізму?), то починає важку, урочисту ходу „софтверний” оркестр, який грає „за мотивами” Ваґнера, тобто Ваґнера в аранжуваннях Laibach. Синтезаторний поп індустріальщиків першої хвилі змінюється репом на французькій мові. В гіп-гопі багато криво склеєних петель, луна-ефектів, накладення одного речитативу на інший та акустичного непотрібу, яке утворює перед музикою димову завісу. Контури музики за цією завісою тільки вгадуються, розгледіти щось добре неможливо. Час від часу і музику, і завісу розганяє свист з неналаштованого радіоприймача чи чогось подібного.



BUBEN
Modify Republic
RSB07, 2006

Владіслав Бубен видає багато музики як під власним ім’ям, так і під творчими псевдонімами. Цей його альбом – це п’ятдесят п’ять хвилин дискотечного техно: швидкого, непластичного, напористого, навіть нахрапистого. Протягом всього часу воно доволі монотонно довбає, трохи прискорюючись на одних треках і уповільнюючись на інших. Зайняте своїм „довбиловом”, техно не помічає, що слухачі давно вже не танцюють і навіть не слухають. Його це не хвилює. Його завдання – попри все відпрацювати свої 55 хвилин. Воно й відпрацьовує. Наче зміну за станком. Дивує тільки, як сам музикант витримує.



ZEROISM
The Last Letter
RSB10, 2006

Zeroism – це дует Владіслава і Наді Бубен. У вуха слухача торує собі шлях бадьорий ізі-лісенінґ. Ніякої пропаганди. Збивки, семпли джаз-піаніно, саксофону та мрійливий дівочий вокал як складові частини снодійного для класової свідомості. Музика звучить настільки стандартно, що здається, що вона зійшла з продюсерського конвеєра, на якому виробляють умовно унікальні продукти „легкої музики”. Виникає питання, а чи не є ця анонімність навмисною? Чомусь здається, що ні, що музиканти стараються бути оригінальними. Але авторський почерк не проглядається. З іншого боку, ізі-лісенінґу як жанру притаманна анонімність, відсутність стилю. Незалежно від того, чи відтворюєш ти звучання естрадно-симфонічних оркестрів 1970-х, чи нарізаєш із старих джаз-оркестрових платівок семпли, ти не створюєш, а копіюєш, імітуєш, стилізуєш. І якщо так роблять всі, то ніякого авторського почерку бути не може – всі в один спосіб семплюють одні й ті самі платівки з одного й того самого періоду часу.



Про те, як він сам бачить свій лейбл, я вирішив поговорити з Cjjbrozt, музикантом і людиною, яка RSB займається.

Аутсайдер (А): Чи вважаєте ви свій лейбл революційним, марксистським?

Red Star Budapest (RSB): Лейбл не має ідеології. Люди, які займаються ним, налаштовані переважно антикапіталістично, тільки деякі з них комуністи. Лейбл намагається бути антикапіталістичним, соціалістичним. Це можна відчути тільки на рівні функціонування та структури, але не у релізах. Ми намагаємося не продукцію виробляти, а публікувати результати людської творчої діяльності. Спрощуючи, можна сказати, що ми не залежимо від ринку – всі наші релізи безкоштовні. Лейбл ніяк не давить на виконавців. Музиканти публікують, що бажають. Оскільки деякі з музикантів є комуністами, можна виокремити якісь комуністичні диски... Але це залежить від музиканта, а не від лейбла.

А: Чи не здається це вам трохи дивним – такий лейбл в Угорщині? Угорщина не прийняла комунізм у 1919. Під час Другої світової війни була вірною союзницею Німеччини – вона залишалася з Німеччиною до самого кінця в той час, коли інші (Італія, Фінляндія, Румунія) давно дезертирували.

RSB: Так. Думаю, це дивно.

У 1919 Угорщина прийняла комунізм. Він користувався широкою підтримкою суспільства. Під час угорської соціалістичної революції 1919 року було вбито лише 150 людей. Це набагато менше, ніж у будь-якій іншій революції. Революція 1919 року була розгромлена іноземними військами (під час інтервенції як в Радянській Росії у 1917). Угорська революція зазнала нападу армій Франції, Чехословаччини, Сербії, Румунії та навіть Англії.

Після революції 1919 року територія Угорщини зменшилась до 33% від початкового, дореволюційного розміру (населення – з двадцяти до семи мільйонів). До речі, зараз за межами країни проживають три мільйони угорців – 30% від населення сучасної Угорщини. Ось, в першу чергу, чому Угорщина є вельми націоналістичною країною (є також на це й інші історичні причини). Націоналістичні настрої підштовхнули Угорщину до союзу з Німеччиною під час Другої світової війни.

А: За іншими відомостями, за часів Угорської Радянської Республіки було страчено близько 600 осіб, але я згодний: це відносно невеличка кількість (можливо тому, що республіка не протрималась довго) у порівнянні з втратами у громадянській війні в Росії чи кількістю жертв терору у Французькій революції.

RSB: Після революції білий терор вбив приблизно десять тисяч людей.

А: Угорщина була однією з перших соціалістичних країн, що збунтувалися проти комунізму (в 1956).

RSB: Події 1956 року були не такими вже простими. Революція 1956 року почалася як мирна демонстрація за кращий комунізм, за більший гуманізм, проти диктатури сталінського зразку. Вона була схожа на Культурну революцію в Китаї. Демонстрацію дозволила Комуністична Партія!!! Але політична ситуація була складна. Така сама ситуація була в Росії: вплив сталіністів послаб, і вони прагнули повернути владу собі. Багато науковців-істориків дотримуються думки, що це була сталіністська кадебешна провокація: за дві-чотири години після мирної демонстрації всі в’язниці були відчинені, й АВГ (угорські органи держбезпеки) роздали зброю колишнім в’язням; на вулицях опинилися десять тисяч злочинців та колишніх нацистів, після чого революція перетворилася на контрреволюцію.

Але ти вірно розумієш. Угорщина – дуже націоналістична, права, фашизована країна. Ми намагаємося це змінити.

А: Я можу мати невірне розуміння того, що відбувалося в Угорщині та Китаї, або замало знати про події, проте мені здається, що Культурна революція (оновлення керівних комуністичних кадрів для переорієнтації на будівництво нової китайської імперії) ближча до сталінських чисток 1930-х (заміна старих людей на нових для нової наддержави), ніж до революції 1956 року (звільнення від чужорідного комунізму та повернення до природнішого ліберального націоналізму).

RSB: Ну, коли я кажу, що ця подія була подібна до Культурної революції, я маю на увазі природу цих двох подій – обидві направлені на те, щоб нова еліта позбавила влади нелюдських функціонерів, бюрократів.

А: Схоже на те, що ваш лейбл не зовсім „потрапляє в такт” у цій історичній перспективі.

RSB: Нас не хвилює угорська історія. Ми цікавимося людською історією... Ми не є угорці, ми є люди – це наш обов’язок. В Угорщині ми живемо, тому найкраще знаємо угорську культуру, є угорцями за світосприйняттям, але націоналістичний устрій означає для нас дисгармонію, тому ми намагаємося бути людьми, а не угорцями. І ми є частиною суспільства, в якому важко бути людиною і не бути націоналістом.

А: Але ж ви не можете зневажати фактами життя, якщо бажаєте досягти успіху у своєму завданні, чи не так? Чи вважаєте ви, що у такого роду діяльності (як самвидав-лейбли та видання, читацькі гуртки, кіноклуби, самвидав-книжки, альтернативні веб-сайти новин і т.п.) є якесь майбутнє крім того, щоб бути „цирком потвор”, „курйозами” на краю суспільства, ідеологічними сектами, замкненими на самих себе? Чи може ця діяльність мати великий вплив? Може вона щось змінити?

RSB: Ми не маємо ніякого завдання. Ми – прості люди. Але ми бачимо та відчуваємо, що всі сфери життя все більше і більше комерціалізуються. Ми бачимо, яку шалену активність проявляє бізнес. Їхні мислення і логіка направлені в один бік – максимізувати й оптимізувати прибутки. Це означає, що прибуток понад усе. А у людства на першому місці має стояти воно саме. Це ми називаємо гуманізмом. Таким чином тільки суспільство може протистояти забаганкам капіталу. Тому ми раді бачити будь-яку діяльність, не пов’язану прямо чи опосередковано з отриманням прибутку. Так що віримо у спроможність суспільства змінити соціальний стрій. Можливо, ми просто „цирк потвор”. Не так важливо те, як це виглядає. Єдиним способом покінчити з капіталізмом є революція. Хто знає, як її досягти? Може, самвидав та альтернативні рухи є невеличкими кроками у цьому напрямку. Може, ні. Проте сьогодні мені здається, капіталізму важче інтегрувати ці рухи в систему, ніж якщо всі просто будуть дивитися вдома телевізор. Активність не є привілеєм компаній.

А: Чому у своїх марксистських посиланнях ви обмежуєтесь символікою, пов’язаною з Радянським Союзом (Лєнін, Ґаґарін, Маяковський)? Чому б не згадати Мао, Нових лівих? Ніде немає жодної згадки про Дьордя Лукача. Вони вас не цікавлять?

RSB: Хочу ще раз заявити: лейбл не продюсує релізи. Музиканти самі готують диски. Іноді члени RSB роблять конверти для компакт-дисків для тих, хто не хоче займатися дизайном, але вони роблять це як приватні особи, а не як представники лейбла.

Зваж на те, що в Угорщині радянська символіка має не таке значення, як в країнах колишнього СРСР. Вона більш провокаційна, навіть більш провокаційна ніж Троцький (який в Угорщині невідомий). Йдеться не про обмеження, а про вибір музиканта.

Ґаґарін (перша людина в космосі) є дуже добрим символом того, що існують інші можливості крім капіталізму. Це було величезне досягнення для всього людства, і воно стало можливим завдяки існуючому соціалістичному суспільству.

Особисто я використовую семпли Нових лівих (наприклад Ноема Чомского). Дістати семпли голосу Мао чи Маркузе дуже важко. Дай мені голос, і я його використаю!

Як на мене, Ноем Чомский недостатньо марксист. Я використовую багато семплів з таких альтернативних Інтернет-радіо, як Squat!net (http://squat.net), і у мене добрі стосунки з Radio Lora (http://lora.ch), Chilligays (http://www.chilligays.de), Freiradio (http://www.radio-frei.de), організаціями незалежних засобів масової інформації.

Думаю, Маркс залишатиметься актуальним доти, доки існуватиме капіталізм. І 99% людей Маркса не читали. Я також думаю, що Троцький теж є вельми актуальним. Я використовував голос та портрети Троцького, і мій товариш Енрон Прецель теж. І мені подобається Лукач. Я читав багато його робіт.

В наші дні капіталізм дуже сильний. Мабуть, тому багато рухів Нових лівих є опортуністичними. Більшість Лівих рухів мені здаються опортуністичними.

З іншого боку, моя музика не політична. На перший погляд вона може здатися політичною, але якщо добре прислухатися, вона виявиться експресивною. В ній відбиваються мої враження від суспільства, життя.

А: Думаю, Ноем Чомский народився трохи запізно, щоб вважатися новим лівим. Що ж до Льва Троцького, то здається, що він був справжнім опортуністом, перекинувшись з одного боку на інший (від меншовиків до більшовиків), як тільки побачив, що ситуація міняється.

RSB: Коли я кажу опортунізм, я маю на увазі опортунізм по відношенню до марксизму. Гадаю, у цьому розумінні Троїцький ніколи не був опортуністом. Він слідував марксистському вченню і розвивав його.

А: Я можу погодитися з твоєю інтерпретацією символізму космічного польоту Юрія Ґаґаріна. Проте, справа не тільки в семплах: (1) використання образів радянського минулого виглядає як прогулянка по музею стереотипів, а поняття марксизму, і ти теж це розумієш, є ширшим за Радянський Союз; (2) використання техно (музики капіталістичного конвеєра) чи ізі-лісенінґу (гедоністичної музики) виглядає реакційно, контрреволюційно.

RSB: По-перше, Радянський Союз – це символ... символ... Ти не маєш вірити тому, що каже тобі сьогоднішня влада про відсутність інших можливостей крім капіталізму. Так, поняття революції є ширшим за Радянський Союз.

По-друге, я думаю, речі не бувають добрими або поганими... Речі не капіталістичні або антикапіталістичні. Речі представляють себе і нічого більше. Коли ти користуєшся речами, вони набувають якогось значення, але набувають його тільки у користуванні.

Я наведу простий приклад: знання – це знання, не більше, не менше.... Коли ти використовуєш його для атомної бомби – воно погане, а коли для електроенергії – воно добре...

А: Пробач мені, якщо моє питання видасться образливим для тебе, але ваше використання радянської символіки у музиці (та на обкладинках) виглядає радше просто як ринкова стратегія, ніж демонстрація переконань чи пропаганда ідей. Існує світовий ринок революційних фетишів (таких, наприклад, як майки з Че Ґеварою), і схоже на те, що ви просто просуваєте свої записи на цьому ринку. Ти такого не відчуваєш?

RSB: Я вірю у комуністичну революцію так само, як я вірю в науку та гуманізм, і ця віра не має нічого спільного з тим, як капіталізм на цьому заробляє.

А: Чи віриш ти, що можеш наблизити комуністичну революцію за допомогою капіталістичної музики (ембіенту, ізі-лісенінґу, техно)? Я розумію використання гіп-гопу, оскільки він почався у кінці 1960-х завдяки чорним націоналістам як революційна музика, але ембіент і техно, як на мене, є справжнім опіумом для народу. Вони є прикладами музики, призначеної приспати класову свідомість, відволікти людську енергію від боротьби і замкнути її у комфортній атмосфері танцплощадки. І ти вдаєшся до цих жанрів! Чи не здається тобі, що твій музичний підхід суперечить твоїй ідеологічній позиції?

RSB: Я не думаю, що це капіталістична музика... Музика та музичні стилі не належать капіталізмові. Музика належить всьому людству. Стиль є стиль... Формат... Важливий зв’язок, а не засіб. Формат важливий для цілей релізу, але це не єдина роль формату і стилю. Проте, я можу погодитись, що сьогодні система використовує техно й ембіент в якості опіуму для народу.

Але, як я вже казав, немає речей, які б... Система використовує музику таким чином. У своїй музиці я застосовує елементи попу, щоб показати, що поп не є злом, але промисловість розваг використовує його у своїх цілях. Ось приклад: багато людей вважають виступи під фонограму поганою ідеєю. Але у 1988 році Plan відіграли у Будапешті концерт, на якому багато пісень відтворювалися з фонограми, бо водночас – замість гри на своїх інструментах – музиканти організували на сцені якийсь перфоменс. Отож, концерт із використанням фонограми – річ непогана, хоча багато людей компрометують його ідею.

Ще хотів додати кілька слів про поп і техно. Я думаю, існують два основні художні підходи: (1) елітний (ти видаєш вельми елітну особисту музику, яку ніхто не розуміє, крім внутрішнього кола); (2) мейнстрім (тупа розвага). Першому підходу є що сказати, але немає контакту із суспільством, а це проблема. Другому не бракує контакту з аудиторією, але насправді немає чого сказати. Звичайно, це теж проблема.

Я думаю, що цю проблематику дуже добре розв’язав соціалістичний реалізм. Я намагаюся передати справжні думки й ідеї та говорити на мові, як була б зрозуміла як пролетаріату, так й еліті.

А: 2002 року ви опублікували два компакт-диски з текстами з Марксистського Інтернет-архіву (http://www.marxists.org), В Архіві знають, що ви взяли матеріал з їхнього сайту? Ви, ніби, ніяк не пов’язані з Архівом, тому цікаво, як ви це оформили.

RSB: Я отримав матеріали від норвезького товариша, реппера-марксиста Mackaronny Iceberg. Думаю, він завантажив їх з marxists.org, але я не впевнений. Я впевнений, що це вільна інформація, вільна для копіювання та розповсюдження. Про це окремо зазначено в інформації про сайт.

А: Чому ви опублікували ці тексти? Не могли задовольнитися тільки музикою?

RSB: Марксистські та комуністичні книжки не так легко знайти. Для того, щоб знайти бодай щось, треба добряче поушкати по книгарнях. Відтак компакт-диски дають можливість прочитати книжки. І опубліковані вони були тоді, коли завантаження з Інтернету було не таким поширеним і швидкісним як сьогодні (зв’язок йшов головним чином через модем).

А: Чи плануєте продовжувати публікувати збірки текстів на додаток до музики? Може, начитані марксистські тексти (типу аудіо-книжок)?

RSB: Зараз не плануємо, але це ще нічого не означає для майбутнього. У нас є музичний проект з текстом „Капіталу” Маркса, всією книгою. Тексти читає комп’ютерний голос, а йому підігрує музикант. Ми вже закінчили дві частини, на яких присутня музика моя і Енрона Прецеля. Триває робота над третьою частиною, для якої музику записує L, а на четвертій скоріше за все гратиме Jeff Tomlinson’s Band.

А: Чи видаєте ви музику виконавців не з Будапешту чи Угорщини?

RSB: Ми ізольовані від музичної сцени Угорщини, тому що велика кількість угорських музикантів боїться мати що-небудь спільне з чимось комуністичним. Абсурдність ситуації полягає в тому, що у мене багато друзів серед угорських музикантів, але вони кажуть, що бояться співпраці, бо бояться того, як на це відреагує аудиторія. Проте у нас виходили роботи угорців Soutien Gorge, Cooler (рік тому назад вони заснували власний лейбл Bitlab), Енрона Прецеля та L.

Інші люди, музика яких виходить на RSB, не є угорцями: Mackaronny Iceberg – норвежець, Imiafan – словак/канадець, Buben – білорус, MT Wonder – нігерієць, First Of The Last – канадець, Data і Phlastah – югослави.

Маємо плани опублікувати музику росіян Death On Glamour, узбеків Deficit, греків Lost Bodies та німців Startbahn West. Зараз також ведемо переговори з угорцями XRC.