|
ЖУРНАЛ ПРО СУЧАСНУ МУЗИКУ
Головна Новини Номери №1 Червень 2003 №2 Жовтень 2003 №3 Червень 2004 №4 Грудень 2004 №5 Липень 2005 №6 Лютий 2006 №7 Грудень 2007 №8 Придбати Зв`язок Лінки Гостьова Нове на сайті 24.01.08 ANIMAL COLLECTIVE "Strawberry Jam" 24.01.08 ALEJANDRA AND AERON "Billowy Mass" 20.12.07 Вихід нового 7-го номера журналу 04.12.07 ERIC COPELAND "Hermaphrodite" 04.12.07 RF & LILI DE LA MORA "Eleven Continents" © 20032008 Роман Пiщалов, зміст © 20072008 Марк Вейс, сайт Оновлено 1 рок 11 місяців 24 доби тому (22/3/2008) |
Вініловий наркоман
Tony Conrad, Tim Barnes, Mattin CD, celebrate psi phenomenon, 2006 Американець Тоні Конрад – немолода вже людина, композитор і скрипаль, мінімаліст, любитель шарів звуку, що замовкають нескінченно. Він працював у величезній кількості іменитих колективів і проектів. Прийнято вважати, що він – один з тих, хто зробив американський мінімалізм таким, як ми його знаємо. Тім Барнс теж американець, але достатньо молодий. Більше відомий як перкусіоніст, він насправді торкається різних інструментів. Про нього з повагою відгукуються колеги по сцені, його вважають уважним і серйозним імпровізатором. Баскський музикант Маттін – відомий анархіст і провокатор. Його зазвичай хвалять за повну непередбачуваність перформансів і музики, а лають за надзвичайну прямоту. І ще за те, що він видає по альбому на місяць. Така купа музики дещо нівелює непередбачуваність, і хоч серед них є кілька впливових, плигає вище голови взагалі він нечасто. Перші кілька хвилин в кадрі тільки постукування і поскрипування Барнса, з якими ледь починає перешіптуватися скрипка Конрада. Ці хвилини налаштовують на увагу, спробу побачити нутро цієї музики і впевненість, що вона буде з нами розмовляти. Але в конструктивну думку, що тільки-но починає формуватися, швидко втручається Маттін, і будь-яка робота припиняється. Він голосно скрипить, і всі потенційні загадки цієї музики тріщать і валяться під натиском нойзу. Маттін не просто дестабілізує систему – він трощить зміст вщент, перетворює систему на анархію, протест. І цей протест залишається головним козирем запису до самого його завершення. Ніякого діалогу між Маттіном і Конрадом / Барнсом не відбувається. Здається, ніби вони просто вставляють свої „п’ять копійок” в загальну кашу „по ходу справи”, безсилі перед стіною маттінового реву. Втручання Маттіна ставить доволі важливе питання: що ж є більш творчим – уважна робота з формування музичної матерії чи протест проти самого існування цієї матерії (і, взагалі, проти художньої цінності електроакустичної імпровізації в сучасному світі)? Адже цінність такої музики здебільшого в інтелектуальній надбудові над нею, ніж в самій музиці. Колись вона була радикальним різновидом елітарної електроакустики, але за час свого існування встигла перетворитись на цілком традиційне, прозоре для слухача аудіо-явище. Вона більше не дивує, і про неї вже все відомо – як вона з’являється, що відбувається всередині і чому вона виходить саме такою. Традиція, як відомо, – головний ворог аванґарду, бо той завжди дивиться вперед, за межі традицій та всупереч їм. Звідси таке питання: чи є сенс у неприйнятті традиції, якщо воно виражається у цілком традиційний (принаймні, для аванґарду) спосіб – саморуйнування? Єдине, що на цьому диску „без питань”, так це у вищій мірі уважна робота Барнса. І тому іноді робиться прикро, що анархічні настрої і провокації Маттіна заважають народитися музиці, яка б говорила із слухачем віч-на-віч, вимагаючи його уваги, а не розпиналась би йому в обличчя про свою реакційність. І яка б говорила мовою натяків і ребусів замість може й виправданого, але надто прямого і беззаперечного „анти-”.
|