ЖУРНАЛ ПРО СУЧАСНУ МУЗИКУ 

Головна
Новини
Номери
№1 Червень 2003
№2 Жовтень 2003
№3 Червень 2004
№4 Грудень 2004
№5 Липень 2005
№6 Лютий 2006
№7 Грудень 2007
№8
Придбати
Зв`язок
Лінки
Гостьова

Нове на сайті
24.01.08 ANIMAL COLLECTIVE "Strawberry Jam"
24.01.08 ALEJANDRA AND AERON "Billowy Mass"
20.12.07 Вихід нового 7-го номера журналу
04.12.07 ERIC COPELAND "Hermaphrodite"
04.12.07 RF & LILI DE LA MORA "Eleven Continents"


Розсилка новин
Аутсайдер @ subscribe.ru

© 2003—2008 Роман Пiщалов, зміст
© 2007—2008 Марк Вейс, сайт


Оновлено
1 місяць 21 доба тому
(22/3/2008)

 
Вініловий наркоман




DIE EINSTÜRZENDE NEUBAUTEN
Perpetuum mobile
CD, Mute, 2004



Коли тебе називають піонером і мастодонтом величезного пласту культури (наприклад, взірцем авангардної чи експериментальної музики), ставлять за приклад кожному, хто хоча б трошки цією культурою зацікавиться і вішають твої портрети в щойно утворених сквотах з твердою вірою в те, що твій дух неодмінно буде надихати на позитивні зрушення в пошуках істини в безапеляційному елітарному мистецтві – незаангажованому і такому, що вбиває в мозок масової суспільної свідомості іржавий гвіздок здорової іронії і цинічного презирства, – в такому випадку ти просто зобов’язаний відповідати цьому вигаданому статусу до кінця своїх днів, а смерть твоя повинна бути швидкою і безглуздою, щоб потім ще не одне покоління згадувало тебе всіма вищенаведеними фразами і побивалося з того приводу, що з тобою пішло у небуття мільярд геніальних, але так і нереалізованих ідей, корисних світу, що потопає у примітивності та ідіотизмі.

Але судячи з усього, німецькі музиканти з гурту Einstürzende Neubauten, на який вже давно не один десяток музичних критиків навісили ореол слави і втиснули у рамки культовості, вирішив обрати інший шлях. Вони звернули убік з протоптаної собою ж тропи шумової музики і записали альбом, який вже навряд чи хтось наважиться назвати “характерним” для цього квінтету. Жодна з композицій (навіть майже п’ятнадцятихвилинна епопея “Perpetuum mobile”) не приголубить ваші вуха залізобетонними перевалами інструментів, неначе зібраних з металобрухту; піднебіння не залоскоче надривний галас Баргельда і компанії; а ваші зіниці не закружляють в ейфоричних конвульсіях від точної, ідеально збудованої ритм-секції, притаманної лише арійській нації – платівка вийшла напрочуд “тихою”. Тепер голос, який колись стогнав „як Рейн широкий”, схожий на доброго дідуся, що розповідає своєму маленькому онукові казку на ніч. Іноді, щоправда, ця казка набуває недитячих рис, але, як то кажуть, у кожного часу свої герої.

Колись Енді Воргол сказав, що йому подобається нудота, тобто речі, які довгий час залишаються незмінними і щоразу повторюються так само як починались. Чомусь мені здається, що в разі, якби у нього була можливість послухати цю платівку, то його точка зору зазнала б краху. Нуднувата перкусія і буденний программінґ EN в “Perpetuum mobile” сподобається лише серійним вбивцям, особам з порушеною психікою або прибульцям з інших планет, котрим невідомо поняття „гаяти час”.

Взагалі-то, вже на попередньому своєму релізі 2000 року музиканти почали потроху відходити від стандартного індастріелу. “Silence Is Sexy” теж не був надто „голосною” роботою з купою музичних одкровень і експериментів з неосвоєним ще ніким саундом. А отже, загальне враження від прослуховування „Вічного двигуна” можна схарактеризувати рядком з треку “Selbportrait mit Kater” альбому: “життя на інших планетах нині нелегке”…


Ігор Мусієнко