ЖУРНАЛ ПРО СУЧАСНУ МУЗИКУ
Головна
Новини
Номери
№1 Червень 2003
№2 Жовтень 2003
№3 Червень 2004
№4 Грудень 2004
№5 Липень 2005
№6 Лютий 2006
№7 Грудень 2007
№8
Придбати
Зв`язок
Лінки
Гостьова
Нове на сайті
24.01.08 ANIMAL COLLECTIVE "Strawberry Jam"
24.01.08 ALEJANDRA AND AERON "Billowy Mass"
20.12.07 Вихід нового 7-го номера журналу
04.12.07 ERIC COPELAND "Hermaphrodite"
04.12.07 RF & LILI DE LA MORA "Eleven Continents"
© 2003—2008 Роман Пiщалов, зміст
© 2007—2008 Марк Вейс, сайт
Оновлено
1 місяць 21 доба тому
(22/3/2008)
Новини
Номери
№1 Червень 2003
№2 Жовтень 2003
№3 Червень 2004
№4 Грудень 2004
№5 Липень 2005
№6 Лютий 2006
№7 Грудень 2007
№8
Придбати
Зв`язок
Лінки
Гостьова
Нове на сайті
24.01.08 ANIMAL COLLECTIVE "Strawberry Jam"
24.01.08 ALEJANDRA AND AERON "Billowy Mass"
20.12.07 Вихід нового 7-го номера журналу
04.12.07 ERIC COPELAND "Hermaphrodite"
04.12.07 RF & LILI DE LA MORA "Eleven Continents"
© 2003—2008 Роман Пiщалов, зміст
© 2007—2008 Марк Вейс, сайт
Оновлено
1 місяць 21 доба тому
(22/3/2008)
Вініловий наркоман
 |
Conspiracy Theory
CD, L’innomable, 2005
Ось і настала черга англійця Дена Ворбьортона, відомого як редактор музичного веб-часопису Paris Transatlantic, самому виступити в ролі одного з тих, про кого він з таким розумом та дотепністю пише у своєму часописі – в ролі музиканта. Відразу – щоб не допустити перекручення фактів – слід обмовитися, що насправді Ворбьортон – фаховий скрипаль і композитор. Просто в останні роки частіше критикує (в найкращому розумінні цього слова) музику інших, ніж пише та грає сам. Живе у Парижі. Партнером його в грі виступає Томас Корбер – гітарист з Цюриха, відомий своїми роботами з Тосімару Накамурою, Джейсоном Каном, Кітом Роу, Отомо Йосіхіде та іншими знаними імпровізаторами. “Conspiracy Theory” містить два безіменні треки, обидва записані через обмін аудіофайлами по ел. пошті. Як можна судити з інтерв’ю Корбера для Paris Transatlantic (грудень 2005), наскільки це можливо, музиканти намагалися записати імпровізації. Тон на першій з них задають гулкі петлі „гелікоптерів” та епізодичні набіги різного роду „гуділок", „стрілялок" і „скреготілок”. Забавні самі по собі, разом вони звучать безладно, і не просто не натякають на цілісність задуму – врешті-решт вони демонструють повну неспроможність скластися у загальну картину, а ніби готують до такого самого, як і їхня поява, тупого закінчення музики. Через 19 хвилин після свого початку композиція переривається невеличким „закругленням”. Рух без напрямку і без цілі закінчується без розв’язки і без кульмінації. Друга п’єса, хоча вона і не є такою багатою на події, як попередня, здалася мені цікавішою. Вона вийшла настільки імпровізаційною, наскільки імпровізація взагалі можлива при, так би мовити, заочній грі. Кілька разів гітара (чи її комп’ютерний емулятор) заводиться у монотонне гудіння, яке перериває шум спочатку пожмаканих, а потім покремсаних у дрібнозернисті інтерференції радіохвиль. Вся фактурна поверхня рясніє різнотембровим лускотом. Найвищого злету музика сягає в кінці – електронний оркестр налаштовується на одну ноту і напружено тягне її. Здавалося б, знайдено тон, на який можна опертися для зібраного фіналу, спроможного врівноважити попередню дрібну метушню. Проте музиканти вирішують інакше, і дуже швидко мінімалістичний моноліт мнеться в писк „прискореної стрічки”. В підсумку маємо диск людей, які знають і вміють, але знання і вміння яких могли б проявитися краще за інших обставин. Скажімо при грі вживу, а не по листуванню.
Роман Піщалов |