ЖУРНАЛ ПРО СУЧАСНУ МУЗИКУ 

Головна
Новини
Номери
№1 Червень 2003
№2 Жовтень 2003
№3 Червень 2004
№4 Грудень 2004
№5 Липень 2005
№6 Лютий 2006
№7 Грудень 2007
№8
 Придбати
Зв`язок
Лінки
Гостьова

Нове на сайті
 24.01.08 ANIMAL COLLECTIVE "Strawberry Jam"
24.01.08 ALEJANDRA AND AERON "Billowy Mass"
20.12.07 Вихід нового 7-го номера журналу
04.12.07 ERIC COPELAND "Hermaphrodite"
04.12.07 RF & LILI DE LA MORA "Eleven Continents"

Розсилка новин
Аутсайдер @ subscribe.ru

© 2003—2008 Роман Пiщалов, зміст
© 2007—2008 Марк Вейс, сайт


Оновлено
1 місяць 21 доба тому
(22/3/2008)
 
Вініловий наркоман




RYOJI IKEDA
Dataplex
CD, Raster-Noton, 2005


Є такий вислів: писати про музику – це все одно, що танцювати про архітектуру. До того, що робить Рьодзі Ікеда, ця фраза підходить якнайкраще – його треба слухати. Заритись десь якомога глибше – бажано під уламками старої атомної станції – і виконувати технократичні медитації, звертаючись до якогось свого, можливо, навіть вигаданого, дуже інтимного бога… Але все ж таки, спробуємо трохи написати.

Задля того, щоб охарактеризувати музику Ікеди, критиками був вигаданий термін „майкровейв”. Потоки елементарних мікрочасток і потойбічні ехолокації, електронні хвилі та високочастотні коливання, які відчутно скоріше на рівні підсвідомості, а не на слух – все це слугує новаторському музиканту матеріалом для створення техно-організму.

Його називають сенсацією сучасного електронного андеґраунду. Шеф студії CCI Recordings, завдяки поєднанню своєрідного японського світосприйняття і європейської жаги до математичного аналізу кожного явища, зміг поєднати своєю музикою два світи: живий і неживий. В кожній його роботі чутні відлуння ембіенту та пост-індастріелу, нойзу та дроуну; кожна робота змушує вас зануритися в найглибші куточки своєї підсвідомості. Востаннє щось подібне я відчував дуже давно – коли відкрив для себе Maeror Tri і Aube, які так само фільтрують, ламають і збирають по-новій звуки, що самі ж і винайшли. В Україні схожу музику пише Дмитро Федоренко (aka Kotra), але навряд чи слід порівнювати цих митців: кожен бо з них – це окремий світ.

“Dataplex” є складовою арт-проекту “Datamatics”, мета якого – дослідити те, чого ми не можемо побачити, почути чи торкнутися. Ікеда провів низку інсталяцій, аудіовізуальних перфомансів та експериментів з різними видами носіїв інформації і випустив звіт про все це у вигляді DVD. Музична звукова складова цього проекту, “Dataplex” – це спроба написати такий собі саундтрек до того, що знаходиться за межами нашого слуху.

Те, що записано на цьому диску, (я умисне уникаю термін „музика”) слухач скоріше відчуває, а не чує в прямому сенсі цього слова. Уявімо собі ввімкнений у сусідній кімнаті телевізор, який працює без звуку. Ми не чуємо, що зараз передають на екрані, але чітко відчуваємо те, що телевізор увімкнено. Отак може звучати концепція офіційного сьомого лонґплею японця, якщо викласти її у двох словах.

Загалом, цю платівку можна вважати вирішальною для музиканта. В ній чітко простежується істотний прогрес: альбом “Dataplex” більш цілісний і логічний за будовою, ніж попередні роботи Ікеди "1000 Fragments" (CCI, 1995) і "+/-" (Touch, 1996).

Перші вісім треків альбому здебільшого складаються з необроблених даних – короткі і грубуваті за звучанням високочастотні уривки начебто покликані завдавати настрій релізу. Але наступні речі повністю руйнують уявлення про цей диск як про крихку короткометражну техно-істерію. Їхня структура досить пов’язана і ритмічна. Деінде чітко усвідомлюються метаморфози електричного звучання, ритми прогресують, ламаються у найнеочікуваніших місцях і знову продовжують свої маніакальні мандрування по вашому слуховому апарату. Така собі гра у схованки з вухами слухача, поки, нарешті, вісімнадцятий трек “data.vortex” не відкриває перед вами нескінченний простір експансії у невідомі світи і не зносить у вирій паралельної реальності.

Втім, у вас буде можливість прийти до тями. Схоже, що останні два треки були записані спеціально задля того, щоб використовувати їх як нашатир, якщо слухач надто заглибиться в свої потойбічні мандрівки.

“Dataplex” – це яскравий приклад абстрактного мистецтва. Це музика, яку треба не слухати вухами, а відчувати на рівні свідомості. Навряд чи її можна (і потрібно) пояснювати на словах, але на мій погляд – це один з небагатьох релізів, позитивні враження від якого дуже довго переварюються в розумі уважного слухача.


Ігор Мусієнко