ЖУРНАЛ ПРО СУЧАСНУ МУЗИКУ 

Головна
Новини
Номери
№1 Червень 2003
№2 Жовтень 2003
№3 Червень 2004
№4 Грудень 2004
№5 Липень 2005
№6 Лютий 2006
№7 Грудень 2007
№8
 Придбати
Зв`язок
Лінки
Гостьова

Нове на сайті
 24.01.08 ANIMAL COLLECTIVE "Strawberry Jam"
24.01.08 ALEJANDRA AND AERON "Billowy Mass"
20.12.07 Вихід нового 7-го номера журналу
04.12.07 ERIC COPELAND "Hermaphrodite"
04.12.07 RF & LILI DE LA MORA "Eleven Continents"

Розсилка новин
Аутсайдер @ subscribe.ru

© 2003—2008 Роман Пiщалов, зміст
© 2007—2008 Марк Вейс, сайт


Оновлено
1 місяць 21 доба тому
(22/3/2008)
 
Вініловий наркоман




ZAVOLOKA & AGF
Nature Never Produces The Same Beat Twice
СD, Nexsound/AGF Productoin, 2006


Останнім часом все частіше став ловити себе на думці, що образ київської дизайнерки та музикантки Катерини Заволоки мені дуже нагадує іншу талановиту новаторку нашого народу, яка жила і творила ще у минулому столітті. Як би дивно це не було читати, але підчас прослуховування записів Катерини згадується відома кожному школяру поетеса Леся Українка – з задумливою посмішкою і поглядом, який здавалося, сягає десь далеко за горизонт майбутнього, з непідробною жагою до самореалізації через творчість і зі справжньою любов’ю до своєї культури, традиції, нації.

Хоча поезія Лесі і музика Катерини – це два абсолютно різні пласти мистецтва, вони зовсім не протилежні. При неупередженому аналізі творчості обох, можна виявити, що загальних рис між їхніми творами набагато більше ніж відмінностей. Перш за все, і Катерина, і Леся стали людьми, творчі здобутки яких сприяла зростанню інтересу до нашої країни в світі. Перша – у 2005 році, коли її альбом “Plavyna” був відзначений на міжнародному фестивалі кібермистецтв Ars Electronica у Відні, інша – коли її твори стали перекладатися багатьма мовам у всьому світі. Крім того, їх, звичайно, об’єднує тяжіння до використання надбань етнографії в своїх творах. Застосування Заволокою фольклору в музичних експериментах стало, напевно, її візитною карткою. Так само мотиви національного фольклору в 1911 році надихнули Лесю Українку на написання ліричної „Лісової пісні”.

Останній на сьогодні повноцінний реліз Катерини Заволоки “Nature Never Produces The Same Beat Twice” є ще однією ланкою, яка споріднює її творчість з творами класика української літератури.

Умовно цей альбом поділений на п’ять частин: кущі, луки, дерева, прянощі та квіти. Така собі народна казка про матінку-природу, згадки про яку можна зустріти у багатьох творах Українки. Приємний і дизайн диску, чим, зрештою, і Катерина, і Nexsound часто приємно вражає. Але, на жаль, на цьому пошуки спорідненостей з Лесею Українкою можна залишати, бо глибину в „Природи, що ніколи не породжує один і той самий ритм двічі” годі й шукати. Можливо, це пов’язано із замалою довжиною вміщених на альбомі музичних уривків (кожний приблизно по одній хвилині). Здається, що кожен з них занадто довго починається і через те не встигає розповісти нам „свою історію”. Видно, занадто рано взялася Катерина за „малі форми” – надто недовершеним виходить. Подібні треки зустрічалися і на попередніх її лонґ-плеях, але там, у загальному малюнку, вони або виглядали як маленькі огріхи, або просто губилися. Не вся музика на цьому диску така, є на ньому виключення, але їхня мізерна кількість – не більше п’яти із загальної кількості в п’ятдесят – відверто кажучи, дратує.

В записі взяла участь німецька поетеса і музикантка Анті Ґрейе (вона ж AGF). Як зазначено у прес-релізі, під час чисельних сумісних виступів і записів у Бельгії та Франції, у двох дівчат виникла ідея створити музику, яка б сягала своїми коріннями природи, справляла враження такої, що ніби була створена подихом вітру, шелестом дерев і дзюркотінням води… Здавалося б, такій концепції повністю відповідає ембіент або навіть нью-ейдж. Але після закінчення мастерінґу в Берліні виявилось, що ні ембіентом, ні тим більше нью-ейджем тут і не пахне.

Перша музична асоціація, яка з’являється при прослуховуванні диску – техно, приправлене українським етнічним співом, що цього разу звучить доволі кволо в порівнянні з попередніми пошуками Заволоки у цій сфері. Надто холодний, ламаний і поверхневий саунд, такий собі етнічний ай-ді-ем.

Схоже на те, що цей альбом вартий уваги лише через те, що є спробою Катерини видати на гора збірку мікроелементів, які можуть прислужитися гарними семплами для написання наступних, зрілих робіт. Така практика широко застосовується драм-н-бейс- музикантами. Якщо завдання була саме таким, то його виконано цілком вдало. Якщо ж на увазі малось щось інше (наприклад, цілісний твір), то схоже на те, що цього не вийшло. І краще було б видати цей реліз не на компакт-диску, а он-лайн в mp3 – і відповідальності менше, і перед слухачами не так соромно.


Ігор Мусієнко