АУТСАЙДЕР | Вініловий наркоман - DO

ЖУРНАЛ ПРО СУЧАСНУ МУЗИКУ

Головна
Новини
Номери
Придбати
Зв`язок
Лінки
Гостьова

Нове на сайті
24.01.08 ANIMAL COLLECTIVE "Strawberry Jam"
24.01.08 ALEJANDRA AND AERON "Billowy Mass"
20.12.07 Вихід нового 7-го номера журналу
04.12.07 ERIC COPELAND "Hermaphrodite"
04.12.07 RF & LILI DE LA MORA "Eleven Continents"

© 2003—2008 Роман Пiщалов, зміст
© 2007—2008 Марк Вейс, сайт

Оновлено
1 місяць 25 днів тому
(22/3/2008)

Вініловий наркоман

DO
Pertsona
CD, Lucky Kitchen, 2007

Сорок хвилин гітарного матеріалізму. Баскський інструменталіст Хосеба Ірасокі, який в інших своїх проектах грає то на одному інструменті, то на іншому, тут грає на акустичних гітарах. Дев’ять треків без назв. Ірасокі грає квазіамериканські фольк-мелодії, вправно застосовуючи давно знайомі техніки: перебори пальцями, слайд, тремоло і т.д. Музика прямолінійна, мінімалістична, однак зовсім не педантична. Тримаючись протягом усього альбому майже виключно пісенних форм, Ірасокі ставиться до них як до території свободи, дозволяючи собі ненав’язливі відхилення, варіації, повтори, пропуски, випадкові прикраси, різкі шуми – словом, роблячи все те, що відрізняє музику-як-гру від музики-як-виконання. В простому й симпатичному буклеті диску згадується ім’я Джона Фегі. Американський фольк, пропущений через чудернацьке сприйняття Фегі, став однією з парадигматичних інді-фольклорних течій останніх десятиліть (разом з гіп-гопом, фрі-імпровом тощо). Однією з цінностей цієї глобальної течії є шана до інструменту, як він є, себто до всіх його канонічних і неканонічних поверхонь. Відтак, на альбомі Do ми чуємо не просто мелодії та перебори – ми чуємо гітару, як просторе й зручне тріскуче судно, чиї периферії повняться дивним шпортанням, дзеленчанням, карканням, свербінням і зудінням. Коли музика стихає, далеко на тлі ми чуємо кімнату, в якій записується музикант. В кінці однієї з речей ми чуємо кілька секунд цокання метроному. В деяких речах звучить не одна гітара, а декілька; в тканині музики оселяються імпровізаційні нерегулярності (один з інших записів Ірасокі присвячений Дереку Бейлі, див. нет-лейбл Desetxea). На останньому треку до Ірасокі долучаються Алехандра та Ерон, власники лейбла Lucky Kitchen, їхні м’які та обережні електронні партії ніби домальовують трохи неба і хмар над судном.

Тішачись поверхнями, ця музика вказує на глибину, яка знаходиться не в самій музиці. “Для себе” ж ця музика є нічим. Вона не демонструє власну саморефлексивність. Вона не містить у собі зашифрованих значень. Вона не відчуває потреби рватись кудись, скасовувати себе, “розвиватись”. Вона розквітає буцімто так собі, випадково. Хоча історії та інтенції, які стоять за її виникненням та виходом у світ, не такі вже й випадкові та “поверхневі”. Не просто так Lucky Kitchen видали цей альбом, і не просто так ми його слухаємо. Однак сама по собі музика – проста річ.

Андрій Орел